«Нехай небо радіє і веселиться земля»

21 червня 2024
У ці дні до храму приносять пучечки квітів: волошок, кануперу, любистку, ромашок тощо, які освячують і використовують з лікувальною метою. А ще  шанування квітів пов’язане з певною символікою: любисток символ любові і злагоди; м’ята – широко застосовується  у народній медицині і оспівується в народних піснях; теж стосується і чебрецю та ромашки; барвінок – вічнозелена рослина, оспівана у багатьох піснях, символізує подружнє життя.



Запашне різнотрав’я, пахучі яскраві квіти прикрасили землю, храми та людські оселі. Вже в неділю Свята Трійця знову завітає в Україну. В цей день відбувається велике таїнство у природі, оновлення людей силою Зішестя Пресвятого Духа. А ми ще і ще раз згадуємо євангельські події, коли слабі Його учні після Воскресіння в єрусалимські горниці відчули на собі дію Святого Духа і стали апостолами. Отже, в ці дні святкується початок становлення Церкви земної, поширення вчення Христа.
 
Свято Трійці – це повнота з’явлення Триєдиного Бога, виповнення його величного творіння. «Які то численні діла Твої, Господи, – Ти мудро вчинив їх усіх, Твого творива повна земля!»(Пс.103). У християнстві цей переказ слід розуміти як завдання Христа учням нести звістку про його вчення усім народам. Таким чином апостоли одержали силу «із неба» і почали проповідувати про Ісуса, що воскрес, як про Христа, Царя та Господа. Цей момент називають народженням Церкви.
 
У богослужінні свято сходження Святого Духу відзначається разом із з'явленням перед людьми Трійці, тому що у з’явленні Духа до людей виявляється повнота божества. Тому у православ'ї П'ятидесятниця називається Трійцею. У центр храму в цей день виноситься Ікона Святої Трійці у вигляді трьох ангелів, що з'явилися перед праотцем Авраамом. Ікона зішестя Святого Духу зображує вогняні язики над дванадцятьма апостолами, що сидять разом, оточуючи символічний образ «космосу-світу». Це і є перший образ «апостольської» церкви».
 


Трійця – одне з шанованих свят українського народу. Оскільки вони протягом століть були приурочені до християнського свята Трійці, то відзначалися на 7 тиждень після Паски, то дата їхнього проведення була мобільною і визначалася за Пасхалією. Під час  служби в церкві  в середину цих трав ставиться трійна свічка, що називається Трійцею, яка повинна горіти протягом усієї обідні. Потім ці трави використовуються як оберіг від різних хвороб, а троїцьку свічку дають в руки вмираючому.
 
Зелені свята тривали 3-10 днів. Центральним днем святкування була неділя – «Зелена неділя», «Свята неділя». Напередодні неділі святкуються «Клечальна п’ятниця та субота», «Поминальна п’ятниця і субота». Весь тиждень після неділі називається «Зеленим тижнем», «Троїцьким» тощо.
 
Свій початок Зелені свята сягають дохристиянської епохи і мали сприяти родючості землі, народженню нових пагонів на полі, на городі, в садках, сприяти дощу тощо. Зелені Свята – символ єднання людини із силами природи і потойбічним світом, сонця, торжества життя, найбільшого буяння сил життя.
 
До храму приносять пучечки квітів: волошок, кануперу, любистку, ромашок тощо, які освячують і використовують з лікувальною метою. А ще  шанування квітів пов’язане з певною символікою: любисток символ любові і злагоди; м’ята – широко застосовується  у народній медицині і оспівується в народних піснях; теж стосується і чебрецю та ромашки; барвінок – вічнозелена рослина, оспівана у багатьох піснях, символізує подружнє життя.
Особливої уваги вимагає канупер, на жаль, зараз мало поширена цілюща рослина, що здана росла біля кожної української хати. Вона має антисептичні, знеболювальні якості, лікує шкіру, кишково-шлунковий тракт, усуває головний біль та вживається до їжі.
 
Святий Дух дає життя усьому створеному Богом – це зелене гіллям клену, липи, ясеня та осики. Перед дверима будівель, на воротах, а також і в загороді, де ночує скот, ставлять гілля зеленої осики. Гілля й молоді деревця, зрубані в цей день для оздоби двору й хати, називаються клечанням. Використання на Трійцю гілля дерев, квітів та трав християнська церква запозичила від іудейської релігії. Так, на свято П’ятидесятниці давні євреї за Мойсеєвим законом приносили до храму початки жнив, що у Палестині закінчувалися у цей час, тобто приблизно у середині травня. Тоді ж у пам’ять про закони, що були одержані Мойсеєм на Синайській горі, у іудеїв прийнято було прикрашати будинки, площі та церкви квітами і гілками, що у весняну пору було найкращою прикрасою.
 

Увібравши в себе багато рис іудейської П'ятидесятниці, християнська Трійця приєднала й національні риси тих свят, із традиціями яких вона частково злилася. Зокрема в українців — із Зеленими Святами».
Підготовка до зелених свят відбувалася заздалегідь: мазали долівку, піч у хаті, прибирали на подвір’ї, прикрашали клечанням господарські приміщення. Клечання, за народним уявленням, мало магічні якості. З одного боку, як ми вже говорили, сприяло родючості, урожайності, а з іншого – виконувало роль оберегу, відлякувало нечисту силу від оселі, худоби, двору, городу, поля. Окрім того, клечання викликає естетичну насолоду. А от осика мала особливе значення на цьому святі – відлякувала всіляку нечисту силу. Прикрашали також криниці, поля, городи.
 
Субота напередодні Дня Святої Трійці на­зивається Клечальною суботою. Цього дня, до схід сонця, дівчата й молодиці йшли в поле або на левади обрізати гілки священних дерев та рвати зілля: любисток, чебрець, васильки, м'яту, полин, татарзілля (аїр), лугові трави. Увечері цього ж дня зібраним віттям та квітами вони прикрашали свої домівки: вікна й двері, образи, стіни, травами встилали долівку (підлогу). На воротах, дверях сараїв, де ночує худоба, теж ставили зелені гілки дерев.
 
М’яту кладуть до вікониць, на лаву, на стіл, ближче до сонця, до світла, бо ж усі квіти до вікон горнуться, у шибки люблять заглядати: й мальва, й рута, й півонія. А ще споришем і м’ятою прикрашають усі місця, що не застелені аїром та любистком. І неодмінно засвітять свічку під образом. І не гасять її до ранку.
 
Несли зілля до церква, де освячували або навіть ні, проте зелень використана на Зелені свята вважалась цілюща і у разі хвороби заварювали, пили або купали у відварі дітей, хворих. Таке зілля затикали під стріху, дах від удару блискавки; запашний чебрець і гіркий полин захищають від чародійства, а клечання відвертає грозу.
 
Протягом Зеленого тижня дівчата ходили у вінках з квітів та трав. Вінки в українських народних обрядах не лише символ великої пошани, а й молодості, чистоти та незай­маності. Обрядові дії пов’язані із рослинністю, відігравали важливу роль у цьому святі, мали забезпечити людині здоров’я, зміцнити добробут тощо.  «Хай небо радіє, і веселиться земля, нехай гримить море й усе, що на нім, нехай поле радіє та все, що на ньому! Нехай заспівають тоді всі дерева пісні, – перед Господнім лицем, бо гряде Він…»(Пс.95).
 


Обряд поминання померлих здійснювався напередодні Трійці. В суботу відправляють панахиди, приносять до церкви поминання, роздавали їжу за померлих; відвідували цвинтарі, де на могилках залишали  різноманітну їжу.
У Зелену неділю селяни обходять свої поля зі священнослужителями, які освячують їх, в деяких теренах України – на «клечальний понеділок», «щоб град не побив посіви і засуха не випалила збіжжя». Такі хресні ходи в поля організовуються урочисто, із хоругвами, хрестами, вінками та квітами. Окрім полів, освячувалися польові криниці, річки.
 
Ці свята називалися ще русальним тижнем. Слово русальний запозичено від римлян, у яких у цей час  існувало свято під назвою «розалії» або «день троян» (рож). Давні римляни у травні прикрашали себе трояндами; трояндами прикрашалися і гробниці небіжчиків. Існує й інша точка зору, згідно з якою назва святкування була пов’язана з вшануванням русалок.
У народі розповідали легенди і перекази про Трійцю, про Зелені свята, вони в основному – християнської тематики. Одна із таких розповідей.
Колись, як Ісус Христос ходив по землі, то не було йому де спати, то один дядько пішов та нарвав татарського зілля і постелив йому. А вранці люди як повставали, то в кожного в хаті було застелена зіллям. Ото відтоді і до цього часу стелють зілля  розповідь із Житомирщини). На Харківщині  говорили: «Це є той день, коли святий Петро, Павло і Бог ішли з Єрусалиму й сіли відпочивати під дубом утрьох і тому святкують три дні Тройці».
 


«Зелені свята святкують тому, що Бог в ці дні обзеленив всі рослини, аби людям було весело жити на світі, і не можна нічого робить в ці дні, бо Бог розсердиться і стане вся рослинність чорна», – чули на Проскурівщині». Вважалося, що клечання і квіти мають у цей день особливу цілющу силу: За народними прикметами, дерево після Зеле­ної неділі вже більше не виганяє нових молодих пагонів. Кажуть: дерево розгалужується гілками, а рід множиться діточками. З цим пов’язані обряди «Тополя», «Верба», що й  досі збереглися в Україні. у яких звучать мотиви кохання.
 
Святкування починається з четверга. В цей день дівчата йдуть у поля, в левади або ліс і там завивають вінки «на всі святки». Вінки в’ють з конвалій, незабудок, васильку, чебрецю, вплітають і полин — як засіб від русалок.
Серед давніх обрядових дій, що дійшли до нас із давнини. «тополя», «водіння русалки» тощо. На другий день Трійці, Духів день, дівчата обирали серед себе одну – наречену, котра зображала «тополю». Вона піднімали руки догори, з’єднували їх над головою. Наречену прикрашають зеленим віттям клена, липи чи в’яза, на них вплітають шовкову траву, м’яту, любисток, конвалії, нагідки чи інші квіти. З гілочок дерев роблять вінок і одягають на наречену (прибирають Тополю, Вербу).
 
Прикрашали дівчину так, голови не видно було за прикрасами. Це дійство відбувається у лузі чи в полі. Потім уквітчаний зеленню гурт із піснями та танками направляється у село Такий гурт ходив від хати до хати, де їх частували господарі, по полях, де в той час вже колосяться жита. Якщо зустрічалися люди, «тополя» їм низько вклонялася, а господарі пригощали дівчат,  давали  їм подарунки або гроші «на стрічки». Це символізує собою побажання примноження добробуту та доброго врожаю, а вдячні господарі обдаровують учасників дійства. Вважалося, що чим щедрішим буде це обдарування, тим краще множитиметься господарство.
 
Роль «тополі», яку прикрашали, могла виконувати осика. Інколи аналогічний звичай мав назву «водити куща». Прикрашання дерев та їхнє вшанування свідчить про бажання заручитися могутньою допомогою природи у повсякденних справах хлібороба. На другий день Зелених свят жінки окремо збиралися на святкування. Ті, у кого померли діти, роздавали за них поминання. В цей же день вшановували бабу-повитуху.



Починаючи із клечальної суботи, дівчата не виходили  ви поле по одинці і не купалися цілий тиждень, щоб «мавки не залоскотали». Вони носили із собою полинь і любисток щоб уберегтися від мавки.
 
Віра у русалок, народна фантазія яких наділяла надзвичайною красою, підступним характером, виявилася стійкою і зустрічається серед багатьох народів Європи. Повір’я про русалок та їхнє чудесне перетворення знаходимо у Шевченкових поемах «Причина», «Утоплена», «Тополя».  Образи Мавок, Русалок як польових, так і водяних натрапляємо у творах Лесі Українки, а навіяні вони русальними піснями. Ці ж мотиви спонукали Миколу Васильовича Гоголя до написання «Майської ночі або Утоплениці», а композитор Микола Лисенко створив однойменну оперу.
 
Завершуються Зелені свята в перший день Петрівки розиграми. Цього дня, окрім «Про­водів русалок», проводиться ще чимало інших обрядових ігор та забав як серед молоді, так і серед людей старшого віку. Зокрема, прога­няють Шуліку, що чинить перелюб із заміж­німи жінками. Ці розигри проводять заміжні жінки, збираючись у якійсь хаті. Вони п’ють го­рілку, танцюють та співають. Вдовиць і са­мітних жінок на «шуліку» не допускають.
Зілля, трави та квіти, що використовуються на Трійцю, мають цілющі властивості, адже зібрані вони в найактивнішу фазу свого розвитку. Застосовуючи їх, слід вшановувати благодатну Божу силу та вклонятися землі, що так рясно ними вкрилася.


 
Підготувала Ніна Немировська
 
1. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. У 2-х томах. Т.2. – К.: Оберіг, 1991. – 442.
2. Гримич м. Зелені свята// Родовід, 1993, №5 .– С. 21 – 30.
3. Пацюк Г.  Зелені свята. Українські прадавні звичаї// Наша віра, 2007, №5. –С.10.
3. Закувала зозуленька. Антологія української народної творчості. – К.: Веселка, 1989. – 606 с.
4. Матвєєва Н., Голобородько А. Святі та свята України. Календар церковних свят і народних традицій. Словник-довіднику. – К.: Український центр духовної культури, 1995. – 239 с.
5. Обычаи, поверья, кухня и напитки Малороссиян. Сост. Н. Маркович. – к,: 1860. – 171 с.
6. Основи етнопсихології. – К., 1996. – 385 с
7. Пісні Слобідської України. Фонографічна збірка. – Харків, Майдан, 1996.– 187 с.
8. Скуратівський В. Святки. – К.: Видавництво «Українознавства», 1995. – 120 с.
9. Українознавство. Посібник. – К.: Зодіак, 1994. – 399 с.
10. Українське свято: Народні традиції та обряди. Українська кухня/ Упорядник К. П. Черв’як. – Х.: «Харківська фабрика «Глобус», 2006. – 320 с.
 11. Дацюк Г. Зелені свята. Українські прадавні звичаї// Наша віра, 2007, №5. – С.10.
12. Немировська Н.  Зелені свята – українська традиція// Медична газета, 2009, №11. – С.8.

Приватбанк
 4149 6293 1322 1459


5159 3351 0939 4102

або
5169 3305 1630 1279
РГ ХРАМ СВЯТОГО ІОАНА БОГОСЛОВА