Преподобний Мартин Туровський

«Бог одиноких вводить у дім; визволяє в’язнів із кайданів» (Пс. 67:7) – ці натхненні слова Псалмоспівця сказані немов про тих затворників, які в земному житті віддалялися в пустелі, покірні Богу, щоб після увійти до радість Господа свого, які йшли в пошуках спасіння в тісні келії, де проводили дні життя у самотнім молитовному спілкуванні з Творцем.

Преподобний Мартин, туровський пустельник, служив кухарем у єпископів Симона, Ігнатія і Якима, колишніх духовних пастирях Турівській землі з 1120 по 1146 роки, і тільки наступник Якима, єпископ Георгій, звільнив Мартина від його обов’язків «заради старост», з чого можна визначити приблизний час народження блаженного старця – друга половина 90-х років XI століття. Судячи з оповіді про святого подвижника, він страждав сильними болями від грижі, «черево бо йому в лоно входило». Звільнений від досить високій посаді, преподобний Мартин залишився жити в Борисоглібськом монастирі, розміщеному неподалік від міста, на Болоньї, де ніс подвиг самітництва: «один жив у Богу». До XIV століття ченці в обителях жили не спільно, а в осібних келіях, однак молилися разом в одній церкві, були під керівництвом  одного, ігумена, маючи в особистій власності одяг, питво і житло, в якому кожен готував собі трапезу.



Якось навесні, ймовірно, 11 квітня – за три дні до святкування пам’яті святителя Мартина сповідника, у туровського старця почалися настільки сильні болі, що він міг лише кликати на допомогу, нездатний навіть піднятися з ліжка. Зазвичай така допомога надходила від ченців, що жили поблизу, але на цей раз сильний паводок на Прип’яті перервав шляхи сполучення по суші і перешкодив їм дістатися до келій немічного побратима. Але на третій день, коли багатостраждальний старець остаточно знеможів, Господь явив на ньому диво. Раптом преподобний побачив, як у його келію увійшли двоє юнаків, в яких пустельник, однак, не визнав святих страстотерпців Бориса і Гліба, хоча вони «з’явилися у своїй подобі, як написані на іконі». Розпитавши про хворобу преподобного, святі брати подали страждаючому від болю і спраги Мартину ківш води і напоїли хворого. Той же, напившись, запитав: “Чиї ви діти?” (Вжите ним слово «детескі» могло позначати в ті часи і слуг, і дітей. Святі ж відповідали: «Ярослава», називаючи своїм господином старшого брата свого – Великого князя Київського Ярослава, який покарав їх вбивцю і поклав початок церковному шануванню страстотерпців, немов підкреслюючи таким найменуванням свою повагу до нього (нагадаємо: родинні відносини старшинства та честі між старшими та молодшими, шанування старших по віку були дуже міцними в Україні-Русі, зробилося однією з причин того, що Борис і Гліб не противились насильству з боку брата Святополка ). Мартін ж, почувши таку відповідь, вирішив, що це служителі Ярослава Георгійовича – сина Юрія Долгорукого і брата благовірного князя Бориса Туровського, або Пінського князя Ярослава Юрійовича. Преподобний Мартин запропонував гостям поїсти, смиренно попросивши вибачення за те, що сам він не може подати їм хліба, святі, благословивши гостинного господаря, стали невидимі. Лише тоді зрозумів блаженний, хто відвідав його у хворобі, прославив Господа і святих страстотерпців, і з того часу зцілився від немочі і розповів про виявленому на ньому милосердя Господньому своєму духовному отцю.



Преподобний самітник Мартин Туровський помер 27 червня через рік після зцілення. Митрополит Макарій в Історії Церкви «називає роком його смерті 1150-й, і не приводить додаткових обґрунтувань свого повідомлення».
Всі відомості про святого Мартина почерпнуті з короткого сказання – «Слова про Мартіна Мниха», записаного невідомим книжником незабаром після кончини подвижника.
 
Тропар преподобного Мартина Туровського, глас 1
Тяжкою хворобою стражденний і людьми забутий, / молився ти, щоб спрагу втамувати, преподобний Мартин, / через молитву твою Христос послав з Небес благовірних Бориса і Гліба / тобі послужити і недуга зцілити.

Кондак преподобного Мартина Туровського, глас 4
У слухняності Богу відданий, / і багатьом святителям що послужив, / преподобний отче наш Мартін, / жив ти праведно, / під обителі святих благовірних князів Бориса і Гліба, / цим же і Господа догодив, / засяяв в чині преподобних, / тому й ми, шанують пам’ять твою, / молимо тебе, преподобний отче наш, / моли Христа Бога / і нам дарувати ревнощі слухняності.

Допомогти храму ви можете, надіславши гроші на картку через Приват24.