Християнство і фаталізм

05 липня 2024
Християнство є релігією, яка заперечує фаталізм. Іноді доводиться чути, що все вже, мовляв, давно признане згори, тож людина, хоч докладає своїх зусиль, але не може впливати на власну долю та на події в світі. Виходить, що вся наша праця зайва й пуста, а людина може тільки те, що їй наперед призначено ще до народження, треба лише покірно підкорятися Божій волі та розвиткові природи. Чи таким створив нас Господь? Спробуємо поміркувати на цю тему.

У такому вигляді Боже Провидіння – це незмінне призначення, доля, як каже народ; правда, не як якась сліпа сила, котрій підкоряється саме божество, як вірували погани, але свідома та самовільна сила, яка не рахується з людською свобідною волею. Згідно з таким поглядом, уся історія втрачає свою вагу та серйозність і є радше якимось ляльковим театром.

Зрозуміло, що таке поняття про Боже Провидіння та про Божу волю неточне та скривлене, побудоване на непорозумінні, хоча треба визнати, що дуже часто самі віруючі своєю поведінкою спричиняють його. Коли комусь не пощастило в якомусь заході, часто знизує плечима та й кажуть: «Така вже доля, що так сталося». Хоча радше треба б було перевірити своє сумління, чи справді він зробив зі свого боку все потрібне, все те, що слід було зробити, щоб удався задум; а й те, чи не завинив він своїм власним недбальством, що не було успіху в тій чи цій справі. Очевидно, може статися, що мимохіть і без нашої вини нам не вдалося чогось досягнути, бо Господь Бог допустив так, що інші люди нам перешкодили в наших планах. Але ми помилялись би, якби думали, що Бог відає та заряджує всім незалежно від нашої свобідної волі та без жодної уваги на неї. Тут можна б пригадати слова святого Августина: «Бог сотворив нас без нас, але не спасе нас без нас».



Аналіз різних вірувань, головно поганських релігій, показує, що існує свого роду фаталізм, приреченість, яка паралізує людську волю та зусилля або й доводить людину до того, щоб чинити свавільні вчинки, як це мовить народна приповідка: «Судженого і конем не об’їдеш». Натомість християнство не знає і не визнає фаталізму. Однак деякі народні повір’я, також серед християнських народів, визнають своєрідний фаталізм – приреченість, застосовуючи до всього оте, в своїй основі правильне – «Божа воля». Або інше правильне спостереження народної філософії: «Без Бога ані до порога» – може бути, на жаль, трактоване якимсь приреченням та фаталізмом.

Зрозуміло, що Бог передбачив усе те, що станеться, та що воно справді станеться так, як Він це передбачив від віків. Але щось одне є передбачити все, усю майбутність, а щось інше – розпоряджатися без нашої свобідної людської волі. Боже Провидіння та передбачання бере до уваги якраз рішення нашої свобідної волі, Він передбачає події, але не приневолює нас до них. Ми вирішуємо так чи інакше не тому, що Бог це передбачив, а, навпаки: Бог передбачає, що ми діятимемо саме так, тому що знає наперед наші рішення. Бог у Своїй вічності бачить майбутнє так, як ми бачимо та знаємо минуле та сучасне. У Бога часу не існує, а є тільки завжди присутня вічність.

Це, однак, не виключене, що для нашого розуму, обмеженого лише до певного проміжку часу та до обмеженої кількості явищ, є незбагненною тайною, як Бог може передбачати вільні вчинки людини. Але для того, хто має правильні міркування про Бога, це нічого дивного. Якби Богові бракувало того знання, Він не був би безконечним. Інша річ, що ми як обмежені створіння не можемо мати такого досвіду та, скажімо, власним досвідом спробувати, як це воно так. Обмежене не може мати досвіду необмеженості. Склянка води неспроможна з власного досвіду знати, що це значить бути океаном. Та це ще не виключає, що склянка води дійсно не є водою, чи вона не знає, що це значить бути повною склянкою води. Але що переходить поза її спроможність, поза її ємність. Отак і з людським знанням, якщо його порівняти з Божим знанням.



Святий Августин у своїй ненаситній жадобі знання та пізнання всього, ходив раз понад берегом Середземного моря та журився своїм безсиллям і своєю обмеженістю, яку хотів перемогти чимось незвичайним, небуденним, епохальним. У своїй глибокій задумі він навіть не спостеріг, що неподалік від нього на прибережному пісочку гралась мала дитина. Вона, викопавши собі в піску ямку, переносила мисчиною морську воду та зливала її в цю ямку. Прокинувшись від своїх дум, Августин підійшов до дитини та запитав, що вона робить. На це почув відповідь, що вона хоче перелити все море в оту ямку. І немов забувши, що має діло з малою дитиною, великий християнський мислитель скликнув: «Та ж це неможливо!» – «А пізнати безконечність Божу людським малим розумом можливо?» – відказало знехотя мале хлоп’я. Це був знак згори для Августина, щоб не тривожився та не переймався речами, що переходять людську спроможність. Це, однак, не перешкодило йому бути одним з найбільших мислителів останніх тисячоліть, думки, спостереження і знання якого ще й сьогодні не втратили своєї актуальності.

Бог передбачав наші свобідні діла, і тому може внести їх уже споконвіку в Свої плани, у плани Божого Провидіння – чи ми це спроможні зрозуміти, чи ні. І що ж у тому було б дивного? Та навіть великі лідери людства, великі полководці, великі провідники народних мас на підставі багатого свого знання про людину та її вчинки могли і можуть розумно використовувати здібності й наміри своїх підданих чи залежних від них для досягнення та виконання намічених цілей. Наскільки більше може зробити це Бог, що в поодинокій людині та всіх людях разом узятих знає все, і то від віків! Яке ж тут насилування чужої свободи, коли її тільки охоплюється великим знанням. Яке ж, наприклад, може бути тут порушення людської свободи, коли за дві хвилини наперед я знаю, що мала дитина, яка пустилась безжурно на вузьку кладку, впаде у воду. Я тільки передбачаю те, що знаю на основі довшого досвіду та обсервації і тієї дитини, і загрози з боку тієї кладки. А Бог знає людину від віків і знає її як майстер, як архітектор і Творець. І Бог дозволяє людині діяти відповідно до покладених у її природу сил і снаг, тобто розумно та вільно. Він не перепиняє і тих природних наслідків, що постануть із такого свобідного діяння людини. Бог знає всі можливості наперед у Своїй безконечній передбачливості й у Своїх планах залишає місце, щоб стались ті, а не інші можливості, залежно від наших вільних вчинків. Людина має повну свободу використати всі свої природні можливості, навіть коли йдеться про можливість виступити проти Бога чи сказати, що Його немає, та діяти відповідно до того і так, якби Бога Творця взагалі не було. І це Бог передбачив та допустив, хоч знав від віків, що воно так станеться.



Тому ні в лихому, ні в доброму довір’я віруючого до Бога не звільняє його від обов’язку діяти і трудитися, працювати і змагатись так, немовби Божого Провидіння і не було, а все залежало тільки від нас самих. Боже провидіння є Божим, Його власністю, а нам слід використовувати, на сто відсотків усі наші можливості – єства розумного та свобідного. І наші релігійні переконання не можуть і не повинні перешкоджати нам працювати та вживати всі природні засоби, щоб осягнути нашу мету. Навпаки, грішив би той, що хотів би, наприклад, тільки засобами молитви та якогось Божого чуда осягнути те, що можна осягнути власним трудом і з допомогою даних людині природних засобів. «Бога взивай і руки прикладай», – доповнює оте друге народне прислів’я: «Без Бога ані до порога», створюючи одну цілість, гармонійну цілість із вченням релігії про Бога і про людину. Релігія не те що не паралізує людини, але власне розумно її активізує, з урахуванням усіх можливостей людського життя. А це й означає жити повним життям. Невіруюча людина як раз їм не живе. Вона використовує тільки частину потенціалу. Натомість, віруюче людство створило діла та споруди, що мають свою ціну і на цьому світі й в житті майбутнього віку.

Допомогти храму ви можете, надіславши гроші на картку через Приват24.

Приватбанк
 4149 6293 1322 1459


5159 3351 0939 4102

або
5169 3305 1630 1279
РГ ХРАМ СВЯТОГО ІОАНА БОГОСЛОВА