Плекання чеснот

Як правило церковні люди чомусь більше люблять говорить про гріхи, ніж про чесноти. Хоча насправді християнину недостатньо просто не робити поганих речей, а слід творити добро і зменшувати кількість зла в цьому світі. Темна сторона життя та наші пороки є невичерпною темою для роздумів і покаяння, але сьогодні ми би хотіли акцентувати вашу увагу на добродетелях. Поговоримо про те, які бувають чесноти та як їх розвинути.

Слід зазначити, що поняття чеснот існувало ще в античні часи. Мислителі того часу були дуже близькі у своїх міркуваннях до їх християнського розуміння. Аристотель, наприклад, розрізняв чесноти волі і чесноти розуму й безпосередньо пов'язував їх зі щастям. Сократ вважав джерелом чесноти розум. Гесіод про чесноти міркував так: «Шлях до чесноти обтяжливий і важкий, вона не дається від народження, а вимагає постійних життєвих зусиль».

Зі словами філософа Гесіода можна погодитися на сто відсотків. Дійсно, з чеснотою не народжуються, а щоб її досягти потрібно покласти багато праць. Після гріхопадіння чесноти стали недоступні людському роду «за замовчуванням». А все тому, що гріх, який увійшов у світ, зіпсував людську природу до невпізнання.
З приходом Ісуса Христа на землю людство отримало чіткий план для набуття добродетелей. Спаситель не просто дав нам моральний закон, за допомогою якого можна досягти досконалості, але Своїм життям явив нам досконалий образ доброчесної поведінки.

Людина, яка прагне до такого способу існування, не просто виконує звід певних правил, а намагається жити так, як заповідав Христос. До яких же чеснот прагнути?
Вряд чи сучасну людину просто вдовольнить відповідь: молитися, ходити в храм і причащатися? Звичайно, молитва та участь у таїнствах - це необхідність для християнського життя. Але ж чеснота полягає не тільки в тому, щоб робити добро своїй душі, але і своїм близьким. Можна сказати, що всі чесноти випливають із заповідей любити Господа і ближнього, як самого себе. Наводимо список християнських чеснот та коротко пояснюємо яким чином їх можливо розвинути у своїй душі.



Віра

Віра не що інше, як внутрішня переконаність людини в існуванні Бога, сполучена з вищим ступенем довіри до Нього як до Благого і Мудрого Вседержителя, з бажанням й готовністю слідувати Його благій волі. Як її досягти?
За допомогою безумовної довіри Богу й виконання Його заповідей. Невіруючому слід молитовно просити у Бога зустрічі і уважно спостерігати за собою. Бог обов'язково відповість на щиру молитву через обставини життя, через ближнього, а можливо і прямо в серце людини. Святе Письмо чітко говорить про плоди віри. Якщо говорити загально, то йдеться про такий стан, коли всі вчинки людина робить в згоді з волею Божою і сподівається на всеблагий та премудрий Промисел Божий в будь-яких обставинах.

Надія

Заспокоєння серця в Бозі з запевненням, що Він безперестанно турбується про наш порятунок і дарує нам обіцяне блаженство. Християнська надія є непохитне, спокійне й радісне очікування майбутнього вічного спасіння. Йдеться на сподівання на Промисел Божий у будь-яких обставинах. Віра підбадьорює дух в спокусах та надихає на подвиги. Надією гордий може бути смиренним, нечистий - очищений, слабкий - укріплений, грішний - виправлений.

Любов

Любов за великим рахунком є сукупністю досконалостей. За походженням любов є даром Духа Святого, за своєю сутністю - обоження людини, за формою - жертовне служіння предмету любові - Богу і Його творінню. За своїми основними характеристиками християнська любов жертовна, діяльна і безкорислива. Вона вважається вінцем чеснот.

Як її досягти? Про це багато написано. Важко виконати те, про що теоретично ми всі знаємо. Всім, хто хоче досягти цього блаженного стану, преподобний Амвросій Оптинський радив наступне: «Якщо ти знаходиш, що в тобі немає любові, а бажаєш мати її, то роби справи любові, хоча спочатку без любові. Господь побачить твоє бажання й старання і вкладе в серце твоє любов». Плодами любові є жертовне служіння Богу та людям. Вміння бачити в ближніх образ Божий.

Стриманість

Грецьке слово «стриманість» означає: тримати під контролем, володіти собою. Часто воно перекладається словом «самовладання» і має на увазі «стримувати запал, потяг, бажання». Стримання - утримання бажань, які не узгоджуються з волею Божою.
Об'єктом стримання можуть бути:
1) порочні пристрасті й гріховні потяги людської природи;
2) природні потреби й необхідні потреби людської природи.
У першому випадку потрібна нещадна боротьба, у другому - підпорядкувати природні потреби духу і утримувати їх в розумних межах. Плодами стриманості є стан, коли тіло кориться душі, а душа - духу.



Ціломудріє

За своїм етимологічним складом грецьке слово «ціломудріє» вказує на нормальний стан внутрішнього духовного життя християнина, цілісність помислів і вчинків, свіжість духовних сил, духовну улаштованість внутрішньої людини. Ціломудріє – досконале підпорядкування тіла душі, чистота душі та тіла. Як цього досягти? Сучасній людині то зробити вкрай складно, бо існує багато спокус. Втім, треба пам’ятати, що початок ціломудрія, коли розум не вагається від блудних помислів та мрій. Ухилення від хтивих бесід, поганих слів, зберігання почуттів, особливо зору, слуху й дотику. Тілесні труди, піст, молитва. Уникати всього, що може покласти і найменшу пляму на чистоту душі. Ціломудріє є стриманість і подолання всяких похотей духовною боротьбою. Варто спробувати, щоб стати на шлях досягнення тілесної й духовної чистоти.

Милосердя і милостиня

Милосердя – християнське  ставлення до ближніх, здатність відгукуватися на їхні потреби. Милостиня є діяльним проявом милосердя. Про те, як цього досягнути чудово написав святий Іоанн Златоуст: «Почни віддавати бідним те, що тобі не потрібно, що у тебе валяється; потім будеш в змозі давати і більше і навіть з позбавленням себе. І, нарешті, вже готовий будеш віддавати і все, що можеш ».
Плоди милосердя й милостині облагороджують душу, заспокоюють совість, дають внутрішній спокій і радість, зміцнюють віру.

Лагідність

Лагідність виявляється у чистоті, розсудливій поступливості, покірності Промислу Божому. «Чеснота лагідності полягає у нерухомому улаштуванні душі, що перебуває однаковою при безчесті й похвалах» (прп. Іоанн Ліствичник).
Найвищий приклад лагідності ми маємо в особі Ісуса Христа, який сказав про Себе: «навчіться від Мене, бо Я лагідний є і смиренний серцем» (Мф. 11:29). Лагідність розвивається за допомогою послуху, прохання допомоги у Бога, лагідного ставлення до Бога і ближніх. Плодами цієї чесноти є терпіння, безгнівність, можливість при образах від ближнього без збентеження і щиро про нього молитися.



Трезвіння

Трезвіння полягає в уважному ставленні до духовного життя, дисципліни розуму, тобто в зберіганні себе від гріха при невпинному зверненні до Бога. Досягти цього можна зберігаючи розум від помислів, щоденно випробувати своє серце. Виправляючи його ми тим самим виправляємо внутрішній зір своєї душі.
Плоди: свобода від спокус, самообману, бачення своїх гріхів і надія на Бога, стриманість у радості і збереження розсудливості в скорботах.

Смирення і смиренномудріє

Слово «смиренність» має в своїй основі слово «мир». Це вказує на те, що смиренна людина завжди перебуває в мирі з Богом, самою собою та іншими людьми. Покора - одна з граней смирення, правильний образ думок людини про саму себе і навколишній світ. Йдеться не про те, щоб стати рабом когось, щоб йому покоритись. Навпаки, мова про дух свободи, щоб обмежити свої гріховні навички. Досягти цього можна за допомогою справедливої оцінки самого себе і розуміння того, що всі людські заслуги - дари Бога. Смирення виразно народжується в душі від виконання заповідей. Існують різні шляхи. Святі отці говорять про те, що смирення допоможуть досягти мовчання, смиреннослів’я, скромне вбрання, плач про свої гріхи, тілесні труди. У будь-якому разі смирення наближає до Бога. Чим більше наближаються подвижники до Нього, тим більше грішними вони себе бачать.

Молитва

Звернення людини до Бога, Богородиці, ангелів чи святих угодників Божих – неодмінна частина християнського життя. Як цього досягти? Молитву можна зробити потребою тільки через молитовний труд. Для цього потрібна увага, неспішність, пам'ять про Бога, піст, усамітнення, зосередженість, тиша. Плодами молитви є безперервна пам'ять про Бога, серцева теплота, любов до Бога і ближніх.



Покаяння

Християнин рано чи пізно приходить до того стану, який ми називаємо «метанойя». Якщо дуже коротко, то це фундаментальна зміна в людині від життя довільно-гріховного, самолюбного і самодостатнього до життя за заповідями Божими. Як цього досягти? Приносити покаяння за скоєні гріхи. Таїнство сповіді є важливим кроком для духовного розвитку. Плоди покаяння: бачення своєї гріховності, поява бажання служити Богу і ближнім, бачення навіть тонких гріховних помислів. Перехід на якісно інший образ думок.

Послух

Особливе ставлення пастиря і пастви, яке будується на глибокій довірі, взаємній повазі, смиренні, молитві, прагненні шукати і знаходити правду Божу. У більш широкому сенсі - узгодження своєї волі з волею Божою.
Як досягти цього стану? Передусім відкидати свою волю (мається на увазі воля гріховна та гордість). Для цього необхідні: смиренність, віра, надія, любов, чистота намірів, жертовність, розсудливість. Духовний керівник може вказати на якісь орієнтири, але проходити шлях від однієї духовної вершини до іншої людина повинна сама. Святі отці вважали, що плодами послуху зрештою є такий стан, коли людина приходить в лад зовнішній порядок життя.

Терпіння

Його бракує нам всім. Якщо говорити дуже коротко, то терпіння – це здатність стійко переносити скорботи з подякою Богу. Смиренне, покірливе, благодушне ставлення до страждань й випробувань, які попускає Господь. Проте, це зовсім не означає, що треба змиритись зі злом, агресором, ворогами, які прийшли нас нищити. Навпаки, ми повинні терпеливо перемагати зло, яке є підступним та часто видає себе за добро. Терпіння є готовність до скорботи, вміння тримати удар долі. В терпінні потрібно вправлятися перш необхідності, щоб, коли вона настане, бути у всеозброєнні. Терплячий перебуває у повсякчасному спокої й зберігає душевний мир у будь-яких обставинах. За великим рахунком терплячого неможливо образити.

Розсудливість

Благодатний дар духовного зору, вміння розрізняти волю Божу. Здатність християнина правильно оцінювати свої сили і правильно обирати засоби на шляху порятунку. В досягнені розсудливості допоможуть самоконтроль, внутрішня увага, поєднання власної аскези і духовної користі оточуючих, читання святих отців та житій святих, розвиток навичок міркувати. Міркування неможливо для початківців. Тому недосвідченим потрібен духовний керівник. Плодами міркування є освічений розум, здатність приймати правильне рішення в будь-яких обставинах і вміння подавати душекорисні поради ближньому.

Мужність

Здатність християнина з готовністю й рішучістю зустрічати скорботи, біди, небезпеки, труднощі. Не втрачаючи стійкості духу зі сподіванням покладатися на Божественний Промисел. «Мужність є любов, готова заради Бога зазнати все» - говорить блаженний Августин. Сьогодні, як ніколи нам треба бути мужніми. Як досягти цю важку чесноту?
Для цього треба полюбити Бога та людей, проводити життя з бажанням догодити Господу, зі сподіванням на Божественний Промисел. Приклади християнської мужності являли численні християнські сповідники, мученики, захисники віри, гнані праведники і взагалі всі святі.Плоди мужності: вміння непохитно стояти у правді, переносити страждання та бути з Господом при будь-яких обставинах.

Жертовність

Ця чеснота, яка полягає у бажанні й готовності жертвувати собою, своїм часом, силами, засобами заради виконання заповідей любові до Бога і ближнього, самозречення. Християнська жертовність ґрунтується не просто на почутті обов'язку, але і на любові. Проте, святі отці вчать, що навіть примушування себе до виконання заповідей без співчуття серця все одно корисно для нас. Тому що душа знаходить навик робити добро, а згодом може відгукнутися і серце. Плодами жертовності є любов як головний скарб серця.

Ревність

Ми звикли сприймати це скоріш як щось негативне, між тим йдеться про християнську чесноту. Мається на увазі стан віруючого, що виражається в полум'яному прагненні до добра і ненависті до зла. Християнська рішучість безповоротно залишити гріх й виконувати Божу волю. Досягнути це можна перетворивши властиву людині протиприродну ревність (загострене почуття суперництва) в ревність до пізнання Бога і з'єднання з Ним. Плодами є відвага, старанність, душевна сила.

Працелюбство

Любов до богоугодної праці, бажання старанно й сумлінно працювати на благо собі і ближньому є важливою духовною складовою зростання. Як це розвинути? Передусім уникати неробства, примушувати себе до праці. Святитель Феофан Затворник писав, що потрібно кожну справу сприймати, як дану Богом, тоді відійдуть метушливість, надмірне піклування і недбальство про справи домашні й громадські. Тілесний труд приносить серцю чистоту, а чистота серця служить причиною того, що душа приносить добрі плоди.

Безкорисливість

Варто задовольняти себе тільки необхідним. Досягти цього можна полюбивши євангельську вбогість. Плоди безкорисливості: милосердя до жебраків, презирство до розкоші, готовність віддати останнє.



Страх Божий

Слово «страх» (грец. Φόβος) в давньогрецькій мові не мало значення боязні, а означало повагу. Страх Божий - благоговіння перед Богом, боязнь образити Бога гріховним помислом або вчинком, втратити відчуття благодатної Божественної присутності. Ніхто не може досягти страху Божого, доки не звільниться від усіх житейських турбот. «Коли розум буде безтурботливий, тоді рухає його страх Божий і тягне до любові», - учив прп. Серафим Саровський.
Плодами цієї чесноти є зречення від суєти світу в ім'я любові до Господа. Такий стан веде до набуття початкового страху Божого, а в свою чергу страх Божий починає вести людину до любові досконалої, до тих семи дарів Святого Духа, про які повідомляє Писання.

Святість (обоження)

Вища ступінь залучення подвижника до божественної благодаті, духовної близькості до Бога. Власне, це є чи не головним для чого покликана людина. Сенс життя спробувати досягти обоження. Святі відрізняються від звичайних людей тієї рішучістю, з якою вони змінюють свою долю після звернення до Бога. Про святість свідчать не подвиги, а богоподібні якості християнина. Однак ставши на шлях духовного вдосконалення пам'ятаймо, щоб здобути чесноти, наших зусиль буде замало. Необхідно звертатися за допомогою до Бога, Який є джерелом всякої чесноти.