Архіпастир Слобожанщини і Дону

Митрополит Феофіл - в миру Федір Іоанович Булдовський народився в селі Василівка Хорольського повіту на Полтавщині 5 серпня 1865 року в родині священика Іоанна Мусійовича Булдовського та Клавдії Райченко з родини козаків, згодом дворян.
Закінчив Лубенське духовне училище у 1880 році, Полтавську духовну семінарію у 1886 році. Того ж року одружився з дівчиною зі станових козаків - Олександрою Яремейко.

1887 року був рукоположений єпископом Полтавським Іларіоном у священики.
Служив настоятелем Миколаївського храму містечка Маячка на річці Орілі.
З 1900 року отець Федір Булдовський служив у Полтаві в цвинтарній церкві. Вже тоді він став відомий своїми патріотичними поглядами. На Полтавському єпархіяльному з’їзді, який відбувався 3-6 травня 1917 року протоієрей Федір Булдовський робив доповідь “Про українізацію Церкви”, за якою було ухвалено перші в Україні рішення про запровадження української мови в богослужіння, відновлення українських чинів, звичаїв і обрядів, побудову храмів у національному стилі, українізацію духовних шкіл, заборону поставлення росіян на архиєрейські кафедри в Україні та інше. Але, як і архиєпископ Полтавський Парфеній, протоієрей Федір Булдовський прагнув утворення Помісної Української Церкви канонічним шляхом, що згодом викликало його конфлікт з учасниками Всеукраїнського Православного Церковного Собору 1921 року.

14 січня 1923 року, після прийняття монашого постригу з іменем Феофіла, у Полтавському кафедральному соборі Булдовський був висвячений на єпископа Лубенського і Миргородського Московського Патріархату. Він відвідав Патріарха Московського Тихонаі дістав його благословення на дальшу працю для збереження Христової Церкви в Україні.

Після смерти Патріарха Тихона в травні 1925 року єпископ Феофіл (Булдовський) очолив одну з гілок УАПЦ, що мала шість єпископів і до 350 парафій (за іншими відомостями – близько 200 парафій), переважно на Полтавщині і Харківщині. Вона називала себе “Братським об’єднанням Українських Автокефальних Церков”. Єпархіальний центр під керівництвом митрополита Феофіла розташовувався у Мгарському монастирі, згодом закритому большевиками. З Мгарського монастиря владика Феофіл (Булдовський) переїхав до Харкова. Він зумів урятувати й вивезти до Харкова головну святиню Мгарського монастиря – мощі святителяАфанасія, Патріарха Царгородського, Лубенського чудотворця.



У Харкові владика Феофіл служив у Мироносицькому храмі. Останнім духовнимосідком митрополита Феофіла (Булдовського) до Другої світової був храм в Луганську, закритий богоборцями у 1937 року.

Волею Божою митрополит Феофіл пережив Великий терор у 30-ті роки і після відступу большевиків восени 1941 року повернувся до Харкова.
Юрисдикція митрополита Феофіла поширилася майже на всі відновлені парафії Слобожанщини. 15 липня 1942 року митрополит Феофіл у співслужінні 10 священиків відправив у Благовіщенському соборі Харкова перше богослужіння повністю українською мовою.

Влітку 1942 року до Харкова прибув єпископ Переяславський УАПЦ Мстислав (Скрипник). Нарада 27 липня 1942 року, яка пройшла в Харкові за участі митрополита Феофіла, єпископа Переяславського Мстислава, членів Харківського єпархіяльного управління та голови Полтавського єпархіяльного управління, ухвалила: “Визнати, що парафії, підпорядковані Високопреосвященнішому владиці Феофілу на терені Харківської, Полтавської, Сумської і Курської областей, становлять складову частину Української Православної Автокефальної Церкви на чолі з адміністратором архиєпископом Полікарпом. Надалі установити таку форму почитування: Високопреосвященнішого отця нашого митрополита Феофіла, архиєпископа Харківського і Полтавського, високопреосвященнішого отця нашого Полікарпа, архиєпископа Луцького і Ковельського”.

У січні 1942 року владика Феофіл (Булдовський) очолив відродження і ремонт древнього Покровського монастиря у Харкові.
Владика-митрополит навесні 1942 року заснував чотиримісячні українські православні богословські курси для підготовки священиків.
На середину 1943 року парафії під духовною владою митрополита УАПЦ Феофіла (Булдовського) діяли у Харківській, Полтавській, Ворошиловградській (нині - Луганській), Сталінській (нині - Донецькій, Курській і Воронізькій областях, де діяло близько 500 парафій. Лише у Харкові тоді діяло 18 парафій УАПЦ.
З поверненням у 1943 році Слобожанщини в совєтську зону окупації православні парафії, або знову закриваються, або переводяться під юрисдикцію створеної 4-5 вересня 1943 року Російську Православну Церкву Московського Патріярхату (РПЦ МП).

Митрополит Феофіл був єдиним з архиєреїв Української Автокефальної Православної Цекрви, хто не виїхав на еміграцію.
23 серпня 1943 року до Харкова вступають сталінські війська. 12 листопада 1943 року старець-митрополит був заарештований карателями з НКВД. Його утримували у внутрішній в'язниці НКВД у Харкові. 20 січня 1944 року в ув'язненні безбожники закатували старця - митрополита Феофіла (Булдовського).

Сини митрополита
Митрополит Феофіл (Булдовський) мав трьох синів: Олександра, Віталія та Олексія. Ще до революції 1917 року вони скінчили Полтавську семінарію.
Старший син - Олександер Булдовський став професором біології Полтавського інституту народної освіти, грав у першому складі Полтавської капели бандуристів. У 1930-х роках працював завідувачем гідробіологічного відділу Далекосхідної філії Академії наук СССР. Зокрема, він відкрив і науково описав молюска, що увійшов до наукового обіг під іменем - Анеміна Булдовського. 21 серпня 1937 року Олександра Булдовського арештували за доносом каратєлі НКВД, а згодом - розстріляли.
Середній син - Віталій Булдовський став священиком та служив у харківському Успенському соборі. Отець Віталій ймовірно був мобілізований капеланом до Збройних сил Півдня Росії. У бою був вбитий російськими більшовиками.
Молодший син - Олексій Булдовський став священиком і був настоятелем храму Усікновення голови Іоана Предтечі у Харкові. 2 серпня 1937 року арештований, звинувачений окупантами у контрреволюційній діяльності. Розстріляний більшовиками - 19 вересня 1937 року.
Андрій Ковальов