Апостол Лука: єванлеліст, лікар, художник

Рання традиція одностайно вважає Луку уродженцем Антіохії Сирійської. Церковне передання також однозгідне в тому, що кількаразово згаданий у посланнях Апостола Павла Лука є тим самим Лукою, якого з ІІ століття вважають автором Євангелія та Діянь Апостолів. У Посланні до Колосян Павло згадав Луку окремо від свого юдеохристиянського оточення. Тож скоріш за все євангелист був не євреєм, а греком чи сирійцем за походженням. Лука був вченою людиною, про що свідчить вишукана мова його текстів. Також, можливо, євангелист здобув медичну освіту, адже наприкінці Послання до Колосян Павло називає Луку «любим лікарем»ю
.
Святий Лука не був одним із 70 учнів Ісуса. Не був і свідком Христового Воскресіння. Він став християнином згодом, у перші десятиліття розповсюдження віри серед язичників. Охрестившись, євангелист супроводжував апостола Павла під час мандрів по Македонії. Після короткої розлуки Лука став незмінним супутником Павла – апостола язичників. Він супроводжував його в останній подорожі до Риму. Там Павло два роки перебував під домашнім арештом, очікуючи суду. Проте євангелист не покидав надовго свого вчителя, старанно переймаючи знання та досвід Павла. В ІІ Посланні до Тимотея Павло згадує, що всі учні розійшлися по різних землях та що з ним залишився тільки один Лука.

Передання свідчать, що після мученицької смерті апостола, Лука сам продовжив звершувати проповідь Євангелія. Святий Епіфаній Кіпрський (+403) повідомляє, що Лука проповідував у Далмації, Галлії, Італії та Македонії. Святий був у Лівії, Єгипті та Беотії. Найвірогідніше Лука пише своє Євангеліє, а за ними і Діяння Апостолів лише після 70 року по Різдві Христовому, коли римляни зруйнували Єрусалим.

Твори Луки написані гарною грецькою мовою з великою різноманітністю, елегантністю та проникливістю. Однак висока освіта євангелиста виражена не лише в вишуканій грецькій мові. Автор Євангелій та Діянь взорується на античні літературні зразки, в тому числі історичні. Натомість ви не побачите у диптиху Луки єврейських слів чи прямих цитат зі Старого Завіту. Адже Лука єдиний з усіх євангелістів писав передусім для язичницької, а не єврейської аудиторії. Євангеліст хоче відкрити правду усім народам, що Ісус є спасителем всього світу. Що Син Божий найбільше піклується про пригноблених та тих, кого більшість вважають пропащими. Що Христос як ніхто близький до бідних та хворих, жінок та дітей. Можливо тому, тільки в Євангелії від Луки описано дитинство Ісуса. Ісус Луки – надія для безнадійних, готовий принести спасіння кожному.

Євангеліє від Луки має багато унікального матеріалу. Воно містить чимало Ісусових притч, яких немає в інших Євангеліях – про блудного сина, доброго самаритянина, багача та Лазаря… Лука найбільше з усіх євангелистів акцентує на частій молитві Ісуса, а також єдиний з усіх євангелістів подає кілька хвалебних гімнів: Захарії, Марії, Симеона. Через це Євангеліє Луки ще називають Євангелієм Прослав.

Діяння Апостолів – це своєрідний місток між чотирма Євангеліями та посланнями Павла. Під час написання другої книги Лука намагався поводитися як історик. Використовуючи ретельно зібраний матеріал, він прагнув доступно подати історію перших християн. На жаль, книга Луки містить опис життєвих подій далеко не всіх апостолів. По суті, Діяння зосереджуються на постаттях Петра і Павла та їхнього оточення. Проте масштаб і географія праці все одно вражає. У Діяннях Апостолів Лука згадує 32 країни, 54 різних міста та 95 імен конкретних людей. Євангелист простежує історію християнства від Єрусалима до Риму, показує перші дискусії в християнському середовищі та трансформацію руху. Тому в богослужбових текстах свята Луку часто називають літописцем апостолів.

Невідомо як саме завершив своє життя євангелист. Можливо, святий Лука мирно помер в місті Теби, будучи тамтешнім єпископом. Однак Григорій Богослов (+390) та Гауденцій Брешійський (+410) вказували, що євангелист загинув мученицькою смертю. Святий Іполит Римський (+235) стверджував, що Луку розіп'яли в місті Елія на Пелопоннесі.

Цікавим є питання: був Лука іконописцем чи ні. Воно іноді дискутується. В перший період історії Церкви жодних свідчень про це немає. Потенційно найдавніший текст, в якому згадується Лука як художник, датується аж шостим століттям. Його приписують Теодору Лектору, який був читцем у соборі Святої Софії в Константинополі. Згідно зі свідченнями Теодора, в 450 році візантійська імператриця Пульхерія отримала з Єрусалиму від своєї невістки Афіни-Євдокії образ Богородиці, намальований Лукою. Однак текст Лектора не зберігся. Він дійшов до нас у вигляді переказу, зробленого Никифором Ксантопулом аж у XIV столітті! Тож найдавніший достовірний текст, де говориться про ікони Луки, датується початком восьмого століття. Це трактат "Про почитання святих ікон" видатного богослова Андрея Критського (+740). В своєму творі архиєпископ міста Гортіна згадує про усні перекази, що апостол Лука намалював власноруч ікони Христа та Богородиці. Ці образи, буцімто, зберігають в Римі з великою честю та виставляють в Єрусалимі з ретельною увагою.

Трактат святого Андрея Критського не ознаменував собою початок легенди про Луку-художника. Він засвідчив, що на початку VIII століття таке уявлення про євангелиста було поширене серед людей. В рамках усної традиції Лука став вважатися художником раніше. Напевне ця легенда про нього зародилася таки в VI столітті.



Починаючи з VIII сторіччя, згадки про Луку як іконописця стають все численнішими. В добу іконоборства народні легенди стали потужним аргументом в руках візантійських іконофілів. Візантійці цілком довіряли правдивості усних переказів, їх богослови часто підкреслювали, що неписані традиції теж є авторитетними. Тож Йоан Дамаскин (+740) нагадував тим, хто виступав проти зображень святих, що сам євангелист Лука намалював портрет Діви Марії. Після ІІ Нікейського собору уявлення про Луку як про майстерного художника міцно вкоренилося у Візантії та стало невід’ємною частиною біографії святого. Йому приписували створення багатьох ікон Богородиці в різних частинах християнського світу. Авторство Луки приписувалося, зокрема, Вишгородській іконі. На початках ця ікона знаходилася у вишгородському жіночому монастирі, будучи подарованою кимось з князів. У 1155 році владіміро-суздальський князь Юрій Долгорукий завоював київський престол. Прагнучи зміцнити владу, він посадив свого сина Андрія Боголюбського на княжіння у Вишгороді. Та того ж року Андрій повернувся на Суздальщину. Покидаючи місто, Боголюбський привласнив образ Богородиці та вивіз його до Владіміра. Наразі Вишгородська ікона експонується в Третьяковській галереї та позиціонується російськими дослідниками як одна з найбільших російських святинь.

Євангеліє від Луки входить до складу Остромирового Євангелія – однієї з найдавніших рукописних пам'яток Русі.
Символом євангелиста Луки є крилатий бик. У давні часи бик був жертовною твариною. В Євангелії від Луки добре розкрита жертва Христа-Спасителя на хресті. Крім того, бик асоціюється з наполегливістю та працьовитістю. А Лука написав значно більше за Матвія та Марка. Він був автором історії перших учнів Христа та чи не найвірнішим помічником апостола Павла.

Лука вважається покровителем лікарів (адже сам був одним з них) та живописців (через широко розповсюджену легенду про Луку-іконописця). Також святий є покровителем м'ясників. Причиною цього став бик як символ євангелиста.
Мощі святого Луки були віднайдені у м. Падуї та зберігаються у храмі св. Юстини.