Засвідчити ділами свою проповідь

Ми знаємо про численні чудеса, які звершував Ісус Христос під час Свого земного життя. Про одне із них – воскрешення померлого сина наїнської вдовиці – ми чуємо в Святому Письмі. Над чим спонукає нас задуматися це євангельське свідчення?

Безперечно, що для тієї вдови втрата єдиної дитини – страшне горе. Але поставимо собі питання: чи лише вдовиця з Наїну втратила єдиного сина, якого в юності забрала смерть? Хіба не відбувається так само і в інші часи, хіба не стається цього й тепер? Чому ж Господь Ісус Христос не дає кожній вдовиці такої втіхи, чому не повертає до життя померлих дітей, не воскрешає їх? Хіба Він не має сили чи влади зробити це? Особливо це питання стало актуальним під час повномасштабної війни.
Господь має і силу, і владу, і бачимо, як засвідчив Він це, одним лише словом воскресивши померлого юнака. Але поставимо собі інше питання: а хіба цей юнак потім, проживши життя, не помер? Хіба не померла його вдовиця-мати? Хіба не померли і ті, хто були безпосередніми свідками та бачили це чудо? Усі вони відійшли від світу цього. Отже, сенс цих чудес, які сотворив Господь, не просто в тому, щоби повернути до життя одного чи кількох померлих, або щоби втішити у горі їхніх родичів та друзів.

Сенс цих чудес полягає в тому, щоби засвідчити ділами – і надзвичайними ділами – Свою проповідь. Щоби підкріпити Своє свідчення і Свій заклик, звернені до людей, справами. Бо закликати людей до того чи іншого, щось їм обіцяти у майбутньому, може кожен. І чимало за всю історію поставало лжевчителів і лжепророків, які обіцяли людям у майбутньому щастя, блаженство і радість, якщо вони послідують за ними і будуть виконувати їхню волю. Але всі ці їхні обіцянки оберталися завжди бідою і лихом для тих, хто слухав їх.

Тому євангельське свідчення про чудесні зцілення, які звершував наш Спаситель, – не просто розповіді про події, що сталися майже дві тисячі років тому. Це заклик до кожного з нас увірувати в Христове Євангеліє і змінювати своє життя так, щоби виконувати волю Божу та віддалятися від зла. Це заклик усвідомити, що всі страждання та скорботи світу цього є тимчасовими, і навіть сама смерть не має вже над нами вічної влади, бо Христос воскрес з мертвих і дарував нам життя вічне. Тож прислухаймося до цього свідчення і заклику, щоби коли прийде день Суду, ми були поставлені праворуч разом з праведниками та успадкували блаженне вічне буття, а не опинилися ліворуч серед осуджених на вічне покарання за вчинене зло і нерозкаяні гріхи.
Митрополит Київський і всієї України ПЦУ Епіфаній