Святитель Павло Конюшкевич

Чимало українських подвижників присвятила частину свого життя поширенню та укріпленню православної віри серед народів Сибіру. Робили вони це з різних причин. Часто їх туди засилали примусом. Інколи мандрувати в далекі краї спонукав подвиг віри. Однією з видатних постатей такої долі був святитель Павло (Конюшкевич) Тобольський, пам’ять якого Православна церква вшановує 4 листопада. Його життєвий шлях вартий того, щоб нащадки не забували, яких великих людей народжувала українська земля.



У 1705 році в родині міщан у селі Конюшки, що поблизу містечка Самбір на Галичині, народився син, названий Петром. Це були часи, коли Православна церква намагалася стримати натиск католицизму, який все більше насаджувався на території України. Батьки майбутнього святителя залишалися прихильниками своєї віри й мріяли виховати сина в дусі православ’я. Слід зазначити, що Петро виявився здібним учнем, тож після домашньої освіти та навчання у Самбірській братській школі вступив до Києво-Могилянської академії. Там він провчився з 1717-го до 1733-го року, максимально розкривши свої таланти та чесноти. Відчуваючи потяг до подальшого духовного вдосконалення, талановитий випускник у 1733-му році приймає чернечий постриг з іменем Павло у Києво-Печерській лаврі. Деякий час він викладає поетику в одному з класів академії, де нещодавно навчався сам. Павлу Тобольському приписують авторство віршованого твору “Образ страстей міра”.
 
У грудні 1734 року Павло був висвячений в ієродиякони, після чого він влітку 1735 повертається до Лаври й приймає послух хранителя книг (шафара) при друкарні. У 1740 році, вже у сані ієромонаха, він супроводжує намісника Києво-Печерської лаври владику Тимофія у подорожі до Петербурга. Назад до Києва вони поверталися через Москву, де Павло відвідав Слов’яно-греко-латинську академію, духовну семінарію та Троїцько-Сергієву лавру. Бібліотекам цих духовних закладів були подаровані книги, надруковані у Києві.  1741-1743 роки святитель Павло віддано трудився на посаді проповідника при Московській академії, куди його призначили за наказом Святійшого Синоду.

 Влітку 1743 року за поданням архієпископа Великоновгородського та Великолуцького Юшкевича він отримує посаду архімандрита Юр’ївського монастира, заснованого Ярославом Мудрим. Клопотам про благоустрій ввіреної йому обителі Павло Конюшкевич присвятив близько 14 років. Приміщення для різниці, збудоване з ініціативи архімандрита у 1745 році, збереглося до наших часів. В період 1753-1757 років святителю Павлу довелося паралельно керувати Новгородською єпархією через відсутність єпископа. Всі роки, проведені у новгородських землях, він підтримував тісні контакти з духівництвом Києво-Печерської лаври.
Віддане служіння православній вірі, всебічна вченість та видатний талант адміністратора не залишились поза увагою вищих ієрархів Церкви. І у травні 1757 року у Петербурзі Павло був висвячений на митрополита Тобольського та Сибірського. Дорога до нового місця служіння затяглася на довгі місяці, і до Тобольська митрополит Павло прибув тільки у листопаді. Протягом поїздки святитель відвідував новозбудовані церкви та робив щедрі пожертви на їхню діяльність, допомагав арештантам та найбіднішим вірянам, що зустрічалися на його шляху.
 Митрополит Павло Тобольський у ввіреній йому єпархії розгорнув діяльність, спрямовану на підвищення духовних якостей священнослужителів, перетворив Тобольську семінарію на центр освіти та культури, взяв під опіку вдовиць та сиріт. Його стараннями була розгорнуто місіонерство серед старообрядців та язичників, яких схиляли до православ’я. Його стараннями була відновлена Богоявленська церква, котра постраждала під час пожежі незадовго до прибуття митрополита.
 Святитель Павло сприяв побудові нових храмів. Близько 20 кам’яних та безліч дерев’яних церков з’явилося на сибірських землях за часів керування митрополита Тобольського. А у 1764 році були знайдені нетлінні мощі святителя Інокентія Іркутського, теж видатного українця.
 Митрополит Павло як міг противився відбиранню монастирських та церковних земель, не схвалював втручання світської влади до церковних справ. Його активна просвітницька та релігійна діяльність викликала спротив у деяких впливових місцевих священиків і чиновників, тож у 1768 році він відбув до Москви через чисельні скарги на нього до Синоду. Не чекаючи початку розгляду скарг, знаючи про невдоволення з боку обер-прокурора Синода Меліссіно та вороже ставлення до своєї особи імператриці Катерини II, святитель Павло сам подав прохання про свою відставку. З російськими властями навіть такий смирений подвижник не хотів мати справу. Прохання його задовольнили.

Останні роки свого життя святитель Павло провів у Києво-Печерській лаврі, звідки розпочався його духовний шлях. Суворий клімат Сибіру та тягар великої відповідальності за ввірені йому землі негативно вплинули на його здоров’я. Передчуваючи близьку смерть Павло Тобольський завчасно склав заповіт, роздав всі свої статки бідним, і 4 листопада 1770 року пішов з життя.



Святитель Павло був похований у Свято-Успенському соборі лаври. Біля його гробу відбувалися чудеса зцілення, факти яких зафіксовані у лаврських хроніках. У 1827 році його мощі виявили нетлінними. З 1910 року вперше заговорили про канонізацію Павла Тобольського, була підготована нова бронзова гробниця, прикрашена сценами з життя митрополита. Але всі плани були порушені початком Першої світової війни.
 Питання про канонізацію святителя підіймалося ще декілька разів на початку минулого століття. У 1984 році святителя Павла Тобольського було прославлено у Соборі Сибірських святих. А на його батьківщині у Самборі був закладений і освячений наріжний камінь, що став основою храму на честь святого.
14 травня 1999 року святителя Павла (Конюшкевича) Тобольського було канонізовано. Його мощі доступні для вшанування у Дальніх печерах Києво-Печерської лаври.