Cтовп віри: святитель Іоан Золотоустий

13 листопада Церква вшановує одного із своїх стовпів – святителя Іоана Золотоустого. Він мав "золоте" серце, бо «златоустами» не були названі ані Демосфен, ані Цицерон. Ніхто не відмовить їм у громадянській звитязі та в гостроті розуму. Але ніхто й не скаже, що серце цих людей настільки ж яскраво палало, як і їхні промови. Ми знаємо слова Спасителя, що «з повноти серця промовляють уста», а псалом говорить: «Мої уста казатимуть мудрість, думка ж серця мого - розумність».

Сьогодні ми вшановуємо пам՚ять справді видатної особистості, непересічної людини, справжнього генія. Хоч він і жив дуже давно, у другій половині IV століття, але й нині залишається для багатьох блискучим полемістом, талановитим мислителем, видатним моральним вчителем, одним із трьох святих, кого Церква удостоїла звання вселенського вчителя – святитель Іоан Золотоустий.

Цей святий настільки унікальна й непересічна постать як за своїми поглядами, трудами, так і своїм непростим життєвим шляхом, що про нього говорити й писати можна роками. В кожній його проповіді, бесіді, промові містяться безцінні перлини істини та мудрості, які просто, доступно й образно пояснюють найскладніші питання буття. Саме тому творіння Золотоустого так легко читаються і засвоюються навіть звичайними людьми, які не мають спеціальної богословської освіти. Спробуйте відкрити для себе святителя Іоана Золотоустого – відкриєте унікальний світ справжньої мудрості.

«Нема, воістину нема нічого сильнішого за молитву і навіть рівного їй» – так писав святитель про нібито буденну для віруючої людини річ, молитву. Він доводить її велику силу, переконуючи, що молитва приносить нам надзвичайну користь ще до того, як ми отримаємо те, чого просимо. У душі людини, яка молиться, відбувається подібне до того, що в природі під час сходу сонця: «Коли з’являється сонячне проміння, всі звірі тікають і ховаються у своїх норах. Так буває, коли ми щиро молимося тверезим розумом. Тоді молитва, подібно до проміння, засяє від наших уст і язика, розум просвічується, а всі безумні і тваринні пристрасті проганяються, тікають і ховаються у своїх норах. Хоч би тоді був присутнім диявол – він утече, хоч би демон – він відійде».

«Молитва – це пристановище для тих, що захоплені буревієм, якір для тих, кого кидають хвилі, тростина для немічних, скарб для убогих, опора для багатих, ліки від хвороб, охоронителька здоров’я. Молитва оберігає непорушними наші блага і відганяє всяке зло. Якщо нас спіткає спокуса, вона її легко проганяє; якщо трапиться втрата майна чи будь-що інше, що спричиняє для душі скорботу, вона скоро загоїть все. Молитва проганяє будь-яку скорботу, подає душевний спокій, вселяє постійну радість, вона є матір’ю мудрості. Хто може щиро молитися, то хоч би він був найубогішим, стає найбагатшим», – пише святий Іоан Золотоустий.
Він називає молитву могутнішою за саму царську владу. Але молитву «не будь-яку, не недбалу і розсіяну, а полум’яну, що виходить зі зболеної душі й глибоко зосередженого ума. Лишень така молитва сходить до неба». Молитва, на переконання святителя, має виходити не з самих лише вуст, а з глибини серця: «бо як дерева, що пустили коріння глибоко в землю, не падають і не валяться, які б сильні вітри не нападали на них, бо коріння міцно тримає їх у землі, так і молитви, що їх із глибини серця засилають, закорінившись там, безпечно простираються вгору, не зазнаючи перепон у своєму напрямку від жодних нападів помислів».

Той, хто молиться від душі, ще навіть до того, як отримає, про що просить, уже дістає великі блага від самої дії молитви, звіщає святитель Іоан Золотоустий. Адже така молитва приборкує всі пристрасті, впокорює гнів, проганяє заздрість, пригнічує гріховні бажання, послаблює надмірну любов до житейських речей, приносить душі великий спокій, підіймається на саме небо. «Як дощ, падаючи на твердий ґрунт, розпушує його, або як вогонь пом’якшує залізо, так гідна молитва сильніше за вогонь і краще за дощ пом’якшує й зрошує затверділу від пристрастей душу. Сама по собі душа є ніжна і вразлива, але як вода Дунаю часто кам’яніє від холоду, так і душа наша від гріха й безпечности твердне і стає каменем. Тому нам потрібно багато жару, щоб пом’якшити її затверділість. Це насамперед звершує молитва. Отож, коли починаєш молитися, то не тільки турбуйся, щоб отримати те, про що просиш, але щоб і душу свою вчинити кращою за посередництвом молитви», – радить святий.
Він називає молитву великою зброєю, великою огорожею, великим скарбом і великим пристановищем, безпечним прибіжищем – загалом, великим благом. «Якщо, розмовляючи з чеснотливою людиною, отримуємо немалу користь, то той, що сподобився розмовляти з Богом, яких благ тільки не отримає?» – зауважує святитель, закликаючи нас повсякчас зміцнювати життя молитвами. До цього ж закликав нас і святий апостол Павло: «Безперестанно молiться. За все дякуйте: бо така щодо вас воля Божа у Христi Iсусi» (1 Сол. 5: 17 – 18).
   Митрополит Київський і всієї України ПЦУ Епіфаній