Ікона Божої Матері «Утамуй мої печалі»
24 січня 2025
25 січня Православна Церква України вшановує чудотворну ікону Божої Матері «Утамуй мої печалі». У цей день в 1760 році біля образу Богородиці зцілилася паралізована жінка. Історія про віру, дива та милосердну Любов, яку посилає Господь до тих, хто покладає на Нього надію та діє, всупереч обставинам, стала частиною церковного передання.
Зазвичай, назви ікон, прославлених в останні три сторіччя, часто походять із молитовних текстів. Для ікони, про яку йдеться, найближчу відповідність знаходимо в Богородичній стихирі. Церковнослов’янський її переклад має безпосереднє відношення до чудотворного образу: «Утоли болезни многовоздыхающия души моея, утолившая слезы от лица земли. Ты бо человеком болезни отгоняеши, грешником скорби разоряеши. Тебе вси стяжахом надежду и утвержение, Пресвятая Мати Дево» (Октоїх, глас п’ятий, понеділок вечір, на стиховні). Коли в кінці XIX століття була складена спеціальна служба іконі «Утамуй мої печалі», ця стихира увійшла в неї як тропар. На той момент, наскільки нам відомо, ще, на жаль, не існувало її українського перекладу. На найстаріших списках образу є напис – «Утолимыя Пресвятыя Богородицы». Саме так називали ікону в XVIII столітті. А на одній з гравюр того часу, що зображає цю ікону, її назва пояснюється так: «Образ Пресвятої Богородиці Утолімия, втамовує жорстокі рани і лікує серця людські».

Отже, Богородицю просили втамувати не тільки печалі і хвороби, а й людську жорстокосердість. Цьому значенню якнайкраще відповідає напис на сувої, що тримає в руках Немовля-Христос: «Суд праведен судите, и милости и щедроты творите коеждо ко искреннему своему, и вдовицы и сира и пришельца и убога не насильствуйте, и злобы брата своего не вспоминайте».
На всіх інших списках ікони цей напис або скорочено, або взагалі змінено. Звідки ж узято цей чудовий текст? Це фрагмент Святого Письма – початок третього розділу книги пророка Захарії, причому витягнутий із тексту Острозької Біблії. У Єлизаветинській Біблії, виданій в середині XVIII століття і в сучасних виданнях, це місце читається по-іншому, – ще один доказ того, що ікона з церкви свт. Миколи в Пупишах списана з більш давнього образу. Треба відзначити, що ці слова пророка Захарії увійшли в книгу церковних повчань – Пролог. Із них починається «Слово пророка Захарії до немилостивих князів». Можливо, з повчання ці слова і стали відомі древньому іконописцю. І тоді сенс назви ікони розкривається ще більше: та, що тамує жорстокість «немилостивих князів», гордих завойовників. У ній, ніби висловився біль і благання простих людей, які страждали в минулі століття від безкінечних набігів на українські землі і грабежів численних завойовників: московських, польських, татарських.
Образ Пресвятої Богородиці «Утамуй мої печалі» зустрічається, як кажуть іконописці, в декількох «ізводах». Божа Матір представлена зверненою то в праву, то в ліву сторону з дещо відмінними положеннями рук. Немовля-Спаситель сидить, інколи майже лежить у Неї на колінах або в колисці, але самої колиски не видно, і Він, здається, летить у повітрі. Сувій в руках Богонемовляти – неодмінна деталь ікони, але, як було сказано вище, на різних списках на сувої різні написи.
Перша, відома з XVII століття, ікона «Утамуй мої печалі» перебувала в білоруському місті Шклові (нині Могилевська область) у церкві Воскресіння Христового. Раніше тут був жіночий монастир, і перекази про походження цієї ікони, ймовірно, зберігалися серед черниць. Слава ікони поширилася далеко за межі Могилівщини. У XVIII – на початку XIX століття видавалися навіть друковані аркуші з її зображенням. Але згодом невеликий Шкловський монастир занепав, обезлюднів і в 1840 році був перетворений у парафіяльну церкву. Місцеві жителі, як і раніше, шанували ікону Богородиці, але навіть священики Воскресенського храму не знали її історії. Ікона залишилася відомою лише в найближчій окрузі. У кінці XIX століття про неї навіть не згадували у виданнях про православні святині Білорусії і Литви. На жаль, і нині нічого не відомо про долю того образу після революції 1917 року.
Історія ікони доволі проста. За переданням, в 18 столітті одна жінка сумувала від того, що тяжко хворіла, і просила Божу Матір зцілити її. У сні їй явилася ікона Богородиці, і жінка почула голос, що виходить від неї. Сама Діва Марія сказала, щоб її везли в містечко Пупишев, в храм святителя Миколая, де є ікона під назвою «Утамуй моя печалі». Її треба знайти і помолитися перед нею.

Жінка снарядилась в дорогу і виконала все, що веліла їй Божа Матір. Прийшовши в церкву святителя Миколая, вона довго не могла знайти ту ікону, яку побачила уві сні. Тоді настоятель храму велів з дзвіниці спустити все знаходяться там старі ікони. Побачивши «свою», ікону жінка радісно вигукнула «Вона! Вона!» і після молебню приклалася до Святого Образу. Від хвороби нещасна не могла стояти і лежала, а після довгої молитви піднялася абсолютно здоровою. Православна Церква століттями згадувала цю подію і відтепер вшановує за новоюліанським календарем чудотворну ікону 25 січня.
Приватбанк
4149 6293 1322 1459
5159 3351 0939 4102
або
5169 3305 1630 1279
РГ ХРАМ СВЯТОГО ІОАНА БОГОСЛОВА
Зазвичай, назви ікон, прославлених в останні три сторіччя, часто походять із молитовних текстів. Для ікони, про яку йдеться, найближчу відповідність знаходимо в Богородичній стихирі. Церковнослов’янський її переклад має безпосереднє відношення до чудотворного образу: «Утоли болезни многовоздыхающия души моея, утолившая слезы от лица земли. Ты бо человеком болезни отгоняеши, грешником скорби разоряеши. Тебе вси стяжахом надежду и утвержение, Пресвятая Мати Дево» (Октоїх, глас п’ятий, понеділок вечір, на стиховні). Коли в кінці XIX століття була складена спеціальна служба іконі «Утамуй мої печалі», ця стихира увійшла в неї як тропар. На той момент, наскільки нам відомо, ще, на жаль, не існувало її українського перекладу. На найстаріших списках образу є напис – «Утолимыя Пресвятыя Богородицы». Саме так називали ікону в XVIII столітті. А на одній з гравюр того часу, що зображає цю ікону, її назва пояснюється так: «Образ Пресвятої Богородиці Утолімия, втамовує жорстокі рани і лікує серця людські».

Отже, Богородицю просили втамувати не тільки печалі і хвороби, а й людську жорстокосердість. Цьому значенню якнайкраще відповідає напис на сувої, що тримає в руках Немовля-Христос: «Суд праведен судите, и милости и щедроты творите коеждо ко искреннему своему, и вдовицы и сира и пришельца и убога не насильствуйте, и злобы брата своего не вспоминайте».
На всіх інших списках ікони цей напис або скорочено, або взагалі змінено. Звідки ж узято цей чудовий текст? Це фрагмент Святого Письма – початок третього розділу книги пророка Захарії, причому витягнутий із тексту Острозької Біблії. У Єлизаветинській Біблії, виданій в середині XVIII століття і в сучасних виданнях, це місце читається по-іншому, – ще один доказ того, що ікона з церкви свт. Миколи в Пупишах списана з більш давнього образу. Треба відзначити, що ці слова пророка Захарії увійшли в книгу церковних повчань – Пролог. Із них починається «Слово пророка Захарії до немилостивих князів». Можливо, з повчання ці слова і стали відомі древньому іконописцю. І тоді сенс назви ікони розкривається ще більше: та, що тамує жорстокість «немилостивих князів», гордих завойовників. У ній, ніби висловився біль і благання простих людей, які страждали в минулі століття від безкінечних набігів на українські землі і грабежів численних завойовників: московських, польських, татарських.
Образ Пресвятої Богородиці «Утамуй мої печалі» зустрічається, як кажуть іконописці, в декількох «ізводах». Божа Матір представлена зверненою то в праву, то в ліву сторону з дещо відмінними положеннями рук. Немовля-Спаситель сидить, інколи майже лежить у Неї на колінах або в колисці, але самої колиски не видно, і Він, здається, летить у повітрі. Сувій в руках Богонемовляти – неодмінна деталь ікони, але, як було сказано вище, на різних списках на сувої різні написи.
Перша, відома з XVII століття, ікона «Утамуй мої печалі» перебувала в білоруському місті Шклові (нині Могилевська область) у церкві Воскресіння Христового. Раніше тут був жіночий монастир, і перекази про походження цієї ікони, ймовірно, зберігалися серед черниць. Слава ікони поширилася далеко за межі Могилівщини. У XVIII – на початку XIX століття видавалися навіть друковані аркуші з її зображенням. Але згодом невеликий Шкловський монастир занепав, обезлюднів і в 1840 році був перетворений у парафіяльну церкву. Місцеві жителі, як і раніше, шанували ікону Богородиці, але навіть священики Воскресенського храму не знали її історії. Ікона залишилася відомою лише в найближчій окрузі. У кінці XIX століття про неї навіть не згадували у виданнях про православні святині Білорусії і Литви. На жаль, і нині нічого не відомо про долю того образу після революції 1917 року.
Історія ікони доволі проста. За переданням, в 18 столітті одна жінка сумувала від того, що тяжко хворіла, і просила Божу Матір зцілити її. У сні їй явилася ікона Богородиці, і жінка почула голос, що виходить від неї. Сама Діва Марія сказала, щоб її везли в містечко Пупишев, в храм святителя Миколая, де є ікона під назвою «Утамуй моя печалі». Її треба знайти і помолитися перед нею.

Жінка снарядилась в дорогу і виконала все, що веліла їй Божа Матір. Прийшовши в церкву святителя Миколая, вона довго не могла знайти ту ікону, яку побачила уві сні. Тоді настоятель храму велів з дзвіниці спустити все знаходяться там старі ікони. Побачивши «свою», ікону жінка радісно вигукнула «Вона! Вона!» і після молебню приклалася до Святого Образу. Від хвороби нещасна не могла стояти і лежала, а після довгої молитви піднялася абсолютно здоровою. Православна Церква століттями згадувала цю подію і відтепер вшановує за новоюліанським календарем чудотворну ікону 25 січня.
Допомогти храму ви можете, надіславши гроші на картку через Приват24.
Приватбанк
4149 6293 1322 1459
5159 3351 0939 4102
або
5169 3305 1630 1279
РГ ХРАМ СВЯТОГО ІОАНА БОГОСЛОВА