Гімн любові

Цей «гімн любові» святого апостола Павла, що викладений в його Першому посланні до коринф՚ян, є одним із найбільш цитованих фрагментів Нового Завіту. За всю історію людства так багато всього було написано і сказано про любов, що, здається, нічого нового ми вже не почуємо. Але саме ці слова Писання є основою, яка спрямовує нас до істинного розуміння любові. Тож яка вона, справжня любов?

У повсякденному житті слово «любов» найчастіше позначає почуття, певну емоцію, переживання. Але зверніть увагу: апостол нам характеризує любов через дію! Він показує її прояв у вчинках, у тому, як саме поводяться ті, в кому живе любов.



Фактично, кожне слово з цього «гімну любові» розкриває нам діяльну ознаку справжньої любові: «Любов довготерпить, милосердствує, любов не заздрить, любов не вихваляється, не пишається, не безчинствує, не шукає свого, не гнiвається, не замишляє зла, не радiє з неправди, а радіє iстинi; усе покриває, всьому йме вiру, всього сподiвається, все терпить. Любов нiколи не минає, хоч i пророцтва скiнчаться, i мови замовкнуть, i знання зникне. Бо ми частинно знаємо i частинно пророкуємо; коли ж настане досконале, тодi частинне припиниться» (1 Кор. 13: 4 – 10).

Любов довготерпить: вона не поспішає, не квапиться, не робить нерозумних речей; вона є стійкою до перепон і випробувань. Любов є не просто терпеливою, а довготерпеливою – тобто володіє достатньою силою і мужністю, готовністю і наполегливістю йти до своєї мети, аж до перемоги.

Любов милосердствує: вона співчуває, жаліє, вболіває, береже, не засуджує, не звинувачує. Милосердя – це діяльне прагнення допомогти кожному, хто має в цьому потребу.

Любов не заздрить: любов переповнює світлими почуттями настільки, що ними хочеться ділитися з іншими, радіти, тішитись, але ніяк не заздрити, не бажати чужого, не сумувати через благо ближніх.

Любов не вихваляється: вона не має на меті похвалитися, щоби підвищити, вирізнити себе над іншими; навпаки – справжня любов підносить якраз інших.

Любов не пишається: де є гордість, егоїзм – там нема істинної любові; пиха і гордість створюють ілюзію самодостатності, певної самозахищеності, де інші – вороги, які можуть цю ілюзію зруйнувати. Любов же, навпаки, вільно визнає свою недосконалість, потребу в інших людях, бачить їхню цінність.

Любов не безчинствує: любов не прагне до руйнування, порушення порядку, сварок, колотнечі; саме коли не вистачає любові, тоді виникають усякого роду безчинства, суперечки, агресія, насилля.

Любов не шукає свого: вона не прагне власної вигоди, не ставить власне «я» на перше місце; вона настільки переповнена душевними щедротами, що прагне ділитися з усім світом. Саме з цієї точки зору любов завжди жертовна, а не егоїстична.

Любов не гнiвається: вона умиротворює, а не збурює роздратування і невдоволення та гнів. Саме через гнів стається у світі багато лиха: псуються стосунки, виникає насилля, руйнуються сім’ї, розпалюються конфлікти. Любов же конфлікти примирює.

Любов не замишляє зла: любові не притаманні заздрість, осудження, образи і злопам’ятство. Той, хто любить, «мислить» інакше – доброзичливістю, співчуттям, ніжністю, подякою.

Любов не радiє з неправди: брехня, обман, інтриги, наклепи тощо живляться, насамперед, страхом, а де є страх – там немає любові. «У любовi немає страху, але довершена любов проганяє страх, бо страх має муку» (1 Ін. 4: 18).

Любов усе покриває: любов – це захист, це турбота і піклування, це покров від слабкостей і страхів цього світу. Покрити любов’ю – не значить щось сховати; це значить убезпечити, вилікувати, доповнити, захистити.

Любов всьому йме вiру, всього сподівається, все терпить: віра дає нам міцну опору, освітлює шлях і прибирає сумніви, страхи. Надія немислима без віри, а істинна віра неможлива без жертовної любові до Бога і ближніх. Ми всі Богом покликані до цього, саме тому ми так прагнемо вірити, надіятись і любити.



Весь світ тримається на любові. Власне, Бог сотворив цей світ не з необхідності, а з любові. І досі життя тому й продовжується, бо є Любов, інакше все б зупинилося, загинуло. Любов для життя необхідна, як повітря. Вона підносить, втішає, окрилює, дає сили, допомагає нам, дарує надію, віру. Не вимагайте любові від інших, спершу – любіть самі! І як заповідав нам святий апостол Павло: «Усе у вас нехай буде з любов’ю» (1 Кор. 16: 14).