Найважливіший тиждень церковного року

Ми входимо в тяжкі дні, під час яких згадуватиме Страждання Христові, в дні, коли і нам буде нелегко приходити до храму, вистоювати довгі служби, молитися. Багато хто поставлять перед собою питання: а чи варто ходити, коли тіло так втомилося, коли думки розлітаються, коли немає внутрішньої зібраності і участі в тому, що відбувається?


 
Згадайте тоді, що було в дні Страждань Господа: скільки було людей, і добрих, і страшних людей, які б багато віддали б за те, щоб вирватися з жаху тих днів. Ті, що були близькими до Христа, - як у них розривалося серце, як закінчувалися останні сили, тілесні та душевні, протягом цих страшних днів… І як сотні, мабуть, людей хотіли б вирватися з цього тижня, бути вільними від того, що відбувалося: від гніву, від страху, від жаху…
 
І життя не давало нікуди піти, нікуди не могла відійти від Страждань Господніх Пречиста Діва Богородиця; нікуди не могли сховатися від свого жаху учні Христові, навіть, в ті хвилини, коли страх перемагав, і вони намагались врятуватися від гніву народу.

Нікуди не могли піти, забути те, що відбувається, Никодим, Йосиф Аримафейський, які були таємними учнями Христа, вірні жінки-мироносиці… Піти було просто нема куди тому, що жах жив в їхніх серцях, тому, що він охоплював їх зовні і внутрішньо. І також нікуди не могли піти від цього ті, хто з ненавистю, наполегливо, злобно жадав вбивства Христа.


 
І ось коли згадуєш це, - хіба не знайдеш собі місця в храмі протягом цих страсних днів? І у них розбігалися думки, і у них холоднішало серце, і у них закінчувались сили, але вони жили цією подією. І те, що буде відбуватися на цих днях, це не мертве згадування про те, що колись відбулося, це подія, яка знаходиться в серці наших днів, на ній ґрунтується життя нашого світу і наше життя.

Тому, що би ви не переживали, як мало би ви - ми не переживали, будемо ходити на ці служби, занурюватись в те, що вони нам розкривають. Не будемо намагатися з себе насильно вижати якісь почуття: достатньо дивитися, достатньо слухати; і самі події – тому, що це події, а не спогади – нехай нас ламають тілом і душею. І тоді, коли, не згадуючи про себе, а думаючи про Христа, про те, що відбувається насправді в ці дні, ми досягнемо і тієї великої суботи, коли Христос упокоївся у гробі,- і на нас зійде спокій. І коли вночі ми почуємо звістку про Воскресіння, тоді ми теж зможемо раптом ожити від цього страшного оціпеніння, від цієї страшної смерті Христової, до якої ми хоч на якусь міру долучились протягом Страсного тижня. Амінь.

Проповідь митрополита Антонія Сурозького « Коли закінчуються сили на порозі Страсного тижня»