Подорож довжиною в життя

Життєвий шлях кожної людини унікальний, непередбачуваний і неповторний. Цей шлях – ніби подорож: у когось вона довша, в когось коротша, хтось подорожує наодинці, а хтось з великою компанією, хтось тягне за собою великий багаж, а хтось мандрує впорожні. Спільним для всіх є те, що ця подорож обов’язково закінчиться. І всі ми – лише подорожні та гості на цій землі.

Куди ж ми всі прибуваємо, завершуючи свою життєву мандрівку, наш тимчасовий земний шлях? У вічність. Там – наш справжній дім, і туди ми всі прямуємо, хочемо цього чи ні. Але як же нам діяти, поки ми тут, на шляху земного життя? Як зробити нашу подорож безпечною, успішною, приємною і плідною? Що маємо взяти з собою «в дорогу»? Лише найнеобхідніше, найважливіше і найсуттєвіше.



Святитель Іоан Золотоустий, розмірковуючи про це, писав: «Ми подорожуємо щодня, поки рухається природа. А чи є такий, хто в дорозі відкладав би гроші? Чи є такий, хто в дорозі заривав би золото? Коли ти ввійдеш до гостинного двору, то скажи мені, чи прикрашаєш цей гостинний двір? Ні, але їси і п’єш, і поспішаєш вийти. Земне життя – це гостинний двір. Ми прийшли і проводимо тут земне життя. Тож постараймося вийти з доброю надією, нічого не будемо залишати тут, щоб не втратити там».

Все найцінніше і найважливіше ми маємо принести «додому» – в життя вічне. Чи вдається людям у вічність забрати з собою земне майно чи статки, матеріальне багатство, владу, гроші? Очевидно, що ні. Тоді для чого людині піклуватися про багатство, яке сьогодні в неї є, а завтра буде в іншого? Для чого опікуватися тими скарбами, які неможливо втримати? Людина відходить у вічність без них. А з чим вона туди приходить, що «приносить» із собою? Що залишає по собі, яку пам’ять, згадки?..

Метафора про людей як подорожніх, мандрівників є доволі влучною. Але прикметно, що святитель Іоан Золотоустий вказував на те, що всі ми – навіть менші за подорожніх. «Як це? Зараз поясню. Подорожній знає, коли він входить до гостинного двору і коли виходить, бо він владний і вийти, і ввійти. А я, входячи в гостинний двір, тобто в це життя, не знаю, коли вийду. Іноді я готую запаси на довгий час, а Господь раптом волає до мене: «Нерозумний! Цієї ночі душу твою візьмуть у тебе; кому ж дістанеться те, що ти наготував?» (Лк. 12: 20). Невідомий вихід, ненадійне надбання, тисячі обривів, зі всіх боків хвилі. Навіщо ж ти захоплюєшся цією примарою божевілля? Навіщо, залишивши істину, захоплюєшся тінню?», – повчає святитель.
Тож подорожуйте цим земним життям, поки маєте час, розуміючи, що всі ми – мандрівники, а наше земне життя – це тимчасовий «гостинний двір» для всіх нас. І доки ми живемо у світі цьому, доки ми подорожуємо через нього, то, як і всякий подорожній, ми потребуємо підтримки від ближніх, гостинності, виявів любові, служіння. І не лише потребуємо, але й маємо виявляти це щодо інших.

Не забувайте, що під час будь-якої подорожі важливими є орієнтири, дороговкази і Той, Хто знає правильну дорогу. Як подорожній, який не буде слухати знаючого провідника, але через гордість піде своїм власним шляхом, не знаючи його наперед, і внаслідок цього обов’язково зіткнеться з перешкодами та небезпекою - так і ми. Якщо замість того, щоби довіритися на шляху життя Богові, йти за Ним, виконувати Його заповіді та настанови, ми будемо шукати якийсь інший шлях, не Божий – то потрапимо в біду, у небезпеку. Тож довіртесь Богу, слідуйте за Спасителем і прийдете до спасіння і життя вічного, до дому нашого Небесного Отця.
Митрополит Київський і всієї України ПЦУ Епіфаній

Допомогти храму ви можете, надіславши гроші на картку через Приват24.