Почуття провини

 Почуття провини, як і будь-що у цьому світі, може бути людині як на користь, так і на шкоду. За нормальних, звичайних умов здорове почуття провини є певним маркером, логічним наслідком дії сумління, сигналом про те, що щось не в порядку, щось зроблене неправильно і потребує виправлення. Але нині обставини життя для більшості людей не є нормальними, у світі стрімко шириться зло, тестуючи «на міцність» межі людського терпіння, а тому ми на власні очі бачимо численні ситуації, коли ті, хто мав би відчувати провину, її зовсім не відчувають. Водночас ті, хто в силу різних об’єктивних причин зазнав втрати, став жертвою цього зла, все одно мучаться, задаються питаннями, шукають причину, власну провину і «виїдають» себе зсередини. Чому так?

Бо земні війни і конфлікти є прямим наслідком, відображенням війни духовної, невидимої для людського ока, але відчутної. Дія зла у цьому світі – це плоди бездуховності, зачерствілості сердець, моральної деградації, безбожності, невір’я і водночас крайнього самозвеличення людини, відчуття вседозволеності. «Собори» багатьох людських душ зруйновані, бо вражені диявольською отрутою, згубними пристрастями. Танцюючи на руїнах духовності, такі грішники, які не відчувають власної провини, майже безнадійні, вони самі себе позбавляють можливості виправлення і прощення, адже просто не бачать або відмовляються бачити те, що саме їм потрібно виправляти.



Люди, які не відчувають почуття провини, внаслідок цього є безвідповідальними, морально слабкими і нестабільними, бо всі негаразди та наслідки власних дій вони перекладають на інших: «батьки недолюбили», «недостатньо в дитинстві відчував уваги», «хтось ображав», «не цінувала дружина/чоловік», «це несправедливо щодо мене» і так далі. З такої логіки виростає озлоблений і розчарований егоїст, який любить себе і звинувачує всіх довкола; він часто позбавлений емпатії і співчуття, його мало обходить те, як його дії впливають на інших людей, бо то не його, а «їхні проблеми».

На противагу цьому є ті, хто вберегли або відбудовують «собори» своїх душ. Ці люди морально, духовно й емоційно є живими, а тому вони вміють співчувати, розуміти і реагувати на чужий біль. Для них цілком природно прагнути допомогти ближнім, полегшити їхні страждання, убезпечити. Здорове почуття провини, яке мають такі люди, є свідченням, що вони не очерствіли серцем, що мають сумління, моральні й духовні орієнтири, що працює «запобіжник», який не дасть зробити кривду або принаймні попередить про небезпеку. Почуття провини дає можливість усвідомлювати власні помилки і що найважливіше – коректувати їх, виправляти свої думки, вчинки, дії. А відтак – робити світ кращим, допомагати ближнім, зберігати людськість, не примножувати, а стримувати поширення зла.

Дехто закидає Церкві, нібито вона закликає людину постійно почуватися винною. Це не так. Церква закликає, найперше, до відповідальності, до усвідомленого, розумного і люблячого ставлення до нашого Творця, до наших братів і сестер - наших ближніх, а також до світу, дарованого нам Господом. А ще Церква пропонує унікальні ліки для душі, допомогу, дієве рішення щодо наших життєвих помилок – покаяння, прощення гріхів, зцілення та духовне зміцнення.



Немає у цьому світі безгрішних людей, кожен із нас має провини перед Богом і ближніми. І Церква, як і її Глава, Господь наш Ісус Христос, не засуджує всіх нас за це вже і зараз, але закликає до покаяння, до виправлення, до отримання прощення та зцілення. Усвідомлення власних провин, щире розкаяння і прагнення виправитись вказують нам шлях до спасіння. «Хто приховує свої злочини, той не буде мати успіху; а хто зізнається і полишає їх, той буде помилуваний» (Притч. 28: 13).
Митрополит Київський і всієї України ПЦУ Епіфаній