Князь, який став преподобним: Микола Святоша

14 жовтня Церква вшановує пам'ять людини, про якого, майже всі чули, але про біографію, чи краще сказати про житіє, мало відомо пересічному українцю. Між тим, його ім’я залишилося на мапі одного з найвеличніших міст Європи, бо хто ж не знає Святошинський район Києва. Сьогодні згадаємо чернігівського князя, який змінив свою долю й присвятив життя служінню - преподобного Миколу Святошу.

Ця історія бере свій початок з XI століття. Десь у 1080 році в родині чернігівського князя Давида Святославовича народився син. Під час хрещення він отримав ім’я Святослав, на честь діда – Святослава II – київського та чернігівського князя, сина Ярослава Мудрого. Другим ім’ям молодого князя було Панкратій, але у більшості літописів (Лаврентіївський, Іпатіївський, Новгородський Перший) його згадують як Святошу.



Досягнувши повноліття, він взяв собі за дружину доньку київського князя Святополка Ізяславича Анну, з якою і народив дітей. Одна з доньок князівської родини згодом вийшла заміж за онука Володимира Мономаха. Тобто, я ми бачимо, йдеться про дуже впливового і заможного чоловіка свого часу, коли Русь-Україна вважалась потужною європейською державою.  

 У 1097 році Святослав-Панкратій очолив Луцьке князівство. Це були часи міжусобних війн. На луцькі землі зазіхали Володимир-Волинський князь Давид Ігоревич, половецький хан Боняк, тому молодому Святославу доводилося брати участь у військових діях, розбиратися у політичних інтригах. Після чергової облоги Луцька військом Давида у 1100 році Святоша був вимушений повернутися у Чернігів до батька. Він вважався непоганим, як би зараз сказали, менеджером. Непогано розбирався в нюансах зовнішньої і внутрішньої політики, мав владу, статки і вплив у суспільстві. Але шляхи Господні кожного ведуть своєю дорогою.
Знаходячись під постійним тиском владних обов’язків, не маючи можливості мирним шляхом вирішити проблеми князівських війн, жахаючись від лицемірства та інтриг, Святослав вирішив покинути мирське життя. Взимку 1107 року, попередньо облаштувавши майбутнє дітей та дружини, роздавши особисте майно жебракам та бідним, Святоша приймає постриг у Києво-Печерській лаврі. З чернечим ім’ям Микола він провів 36 років у монастирі. 

Можна уявити реакцію великої князівської сім’ї. Цей, нетиповий для Русі тих часів, вчинок не знайшов розуміння та підтримки у родини. Брати Миколи Святоші неодноразово вчиняли спроби вмовити його покинути монастир. Але саме у стінах лаври життя колишнього князя набуло нового сенсу. Його не лякала тяжка праця простого монаха: три роки Микола Святоша власноруч рубав дрова для монастирської кухні. Ще три роки присвятив служінню біля лаврської брами, покидаючи свій пост тільки для відвідин церкви.
 
Землі, які належали Святославу, він подарував лаврі. Зібрані ним книги стали основою лаврської бібліотеки. На кошти Миколи Святоші була побудована Свято-Троїцька надбрамна церква, яка чудово збереглася через століття. Завдяки його клопотам та грошовим пожертвам при церкві був побудований лікарняний монастир. Коли Святоша оселився в окремій келії, то поряд з нею висадив сад.
 Своїм праведним життям та вірним служінням Богу Микола Святоша надавав приклад іншим. В нього відкрився дар яснобачення, він міг лікувати людей молитвами. Його волосяниця не один раз рятувала від тяжких хвороб чернігівського і київського князя Ізяслава Давидовича, що доводився преподобному братом. До його авторитету у 1142 році звернувся київський князь Всеволод Ольгович, коли потрібно було знайти парламентера для наведення миру серед чисельної рідні.



14 жовтня 1143 року лаврський чудотворець покинув цей світ, попередньо передбачивши власну смерть та підготувавши собі могилу. Ця дата стала днем вшанування святого. Після смерті Микола Святоша був канонізований, а його святі мощі зберігаються у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври. Також його ім’я згадують на Собор преподобних отців, які спочивають у Ближніх печерах. Будете в Святошинському районі Києва згадайте цього святого. Можливо, його заступництвом Господь береже українську столиці від ракетних обстрілів підступного ворога.