Навіщо у храмі ялинка?

Ми вже звикли до гарної благочестивої традиції прикрашати ікони та храми з нагоди великих релігійних свят квітами, зеленим віттям, травами, вербовими гілочками тощо. Загалом прикрашати – значить шанувати, виявляти свою любов, вдячність, робити щось на втіху іншим, дарувати часточку своєї праці й турботи, жертвувати. Практика прикрашання храмів рослинами була започаткована ще в ранні часи існування Церкви. Рослини не лише естетично прикрашають храм, роблять його затишним, вони також передають певний духовний, символічний зміст.



Напередодні свята Різдва Христового на подвір’ях та всередині храмів ми традиційно прикрашаємо ялинки. Це вічнозелене дерево символізує нашу віру у вічне життя, яке нам подарував Господь. Увінчуємо ж святкову ялинку ми різдвяною зіркою, яка символізує ту вифлеємську зірку, яка понад дві тисячі років тому вказала шлях волхвам до Богонемовляти, і «побачивши зірку, вони зраділи радістю вельми великою» (Мф. 2: 10).

У підніжжі різдвяної ялинки зазвичай встановлюємо також різдвяний вертеп (шопку) із зображенням описаної у Священному Писанні події народження Господа нашого Ісуса Христа від Пречистої Діви Марії.

Традиція прикрашання ялинки від початку була саме різдвяною. І лише за радянських часів богоборства, усвідомивши неможливість цілком викорінити такий звичай, її прагнули перетворити виключно на новорічну, замінивши навіть різдвяну зірку на ялинці кремлівською.

Загалом дослідники виводять традицію ставити в оселях сосенки чи ялинки, прикрашені вогниками-свічками, смаколиками та яскравими іграшками, із західноєвропейських країн, зокрема з Німеччини. Першу документальну згадку відносять до початку XVI століття. Поступово з того часу ця традиція поширилась і на всю Європу, прийшовши і на наші землі.

Водночас в українських селах від більш давніх часів визначним атрибутом народного святкування Різдва Христового був дідух – сніп із жита чи пшениці. Його робили з першого зібраного врожаю, на Святвечір заносили до хати, прикрашали рушниками і ставили на почесне місце – на покуті, біля ікон.

Цікавим є той факт, що у 1916 році, під час Першої Світової війни, в царській державі російський церковний Синод закликав бойкотувати популярну різдвяну ялинку саме через те, що ця традиція була започаткована в Німеччині, яка була ворогом. А ще протягом ХІХ століття російська імперська влада подібним чином ставилася і до європейської традиції різдвяних колядок, значно поширеної саме в Україні, але майже невідомої в Московії - колядки оголошувалися шкідливими і їх навіть забороняли співати у храмах.

1927 року в СРСР розпочалася антирелігійна кампанія, Різдво Христове викреслили з радянського календаря, а святий Миколай та різдвяна ялинка були заборонені. Більшовики почали називати ялинку «пережитком буржуазного минулого» та «релігійною агітацією». Але в 1935 році партійний пропагандист Павло Постишев «повернув» в СРСР традицію прикрашання ялинки, зробивши її не різдвяною, а виключно новорічною. Вперше в СРСР новорічну ялинку на заміну різдвяній встановили саме в Україні, у місті Харків. Лише у 1937 році було встановлено першу кремлівську новорічну ялинку.

Нині ми прикрашаємо різдвяні ялинки, щоби порадувати святкуваннями дітей, наближаючи для них радісне свято. Водночас слід памʼятати, що для нас, як християн, ялинка не є визначальним атрибутом святкування події Різдва Христового. Для нас важливіше підготуватися духовно до відзначення цього свята: покаявшись у гріхах, допомагаючи ближніми, прикрашаючи себе добрими вчинками та милосердям. Нехай Господь допомагає нам у цьому!