Найпідступніша гріховна пристрасть

Довкола нас, все частіше здається, події нагадують жорстокий театр абсурду. Світ лежить у злі, людські страждання багатьма щодалі тим більше знецінюються, у світі зростають самозакохані тирани, брехуни, марнославці, новітні фарисеї. А точніше – гординя опановує світ, бо саме вона є причиною багатьох бід і незліченних пороків, які буквально знищують і руйнують життя, причому не лише людей, а усього живого творіння, усього довкілля.

Декому бесіди про небезпечну пристрасть гордині можуть здатися неактуальними, непотрібними чи такими, що безпосередньо їх не стосуються. На жаль, це і є основна ознака того, що гріх гордині вже замаскувався і тихо вкорінюється в душах людей. Гординя – найпідступніша гріховна пристрасть з усіх інших, бо викликає почуття недооціненості, жалю до себе, спонукає до самоствердження – як перед іншими, так і перед Богом.



Гордість, яка є егоїстичною замкненістю на собі, на власних бажаннях і на силі їх здійснити, є родоначальницею всіх гріхів. Вона концентрується лише на власному «я», возвеличує, при порівнянні себе з іншими, породжуючи заздрість, невдоволення, злість, образу. Гординя вправно маскується під «почуття власної гідності», спираючись на хибні цінності й поступово зрощуючи егоїстичну самооцінку. Уражена гординею людина знецінює будь-які добрі прагнення і вчинки ближніх, бо «добро» вбачає зовсім в іншому – у служінні самій собі.

Ось чому преподобний Максим Сповідник, пам՚ять якого Церква вшановувала нещодавна, ще в VI столітті говорив про те, що гордість – це незнання Бога і незнання людини. Гордість – це зрада Божої любові, відмова від миру з Богом, підміна Бога ідолами та іншими предметами обожнення. Це підміна віри в Бога – вірою в самого себе, вчення Божого – своїми судженнями, а правди Божої – власною ситуативною оцінкою, розумінням, поглядом.

«Де сталося падіння – там передувала гордість, бо протилежність гордині, смирення, не дає впасти, а підіймає тих, хто впав» – свідчить досвід і наука всіх святих. Преподобний Максим Сповідник зауважує, що горда людина нічого не чинить згідно з Богом, адже вона діє на свій егоїстичний розсуд, так, як вигідно їй самій в цей конкретний момент. Звідси – розбрат і війни, звідси – вбивства і заздрість, звідси – байдужість і відсторонення.

Гордим і всемогутнім, як «бог», що має право відбирати все, і навіть життя в інших людей, вважає себе нинішній кремлівський тиран. Його прислужники, пишаючись собою, виконують його злочинні накази, хизуючись вбивствами, крадіжками, руйнуваннями і лютою ненавистю до своїх сусідів. А деякі інші співбрати, спостерігаючи за цими безчинствами, воліють залишатися осторонь, бо їх безпосередньо ніби це «не стосується». А ще інші, теж співбрати у Христі, прагнуть лише нажитися, поживитися на чужому горі, діючи за принципом, ніби «все у цьому світі можна купити і продати». Абсурдом є й те, що при цьому всі вони говорять, ніби вірять у Бога, називають себе «миротворцями», а свої злодіяння – «священними місіями»…

Але як би різні гордовиті грішники не виправдовували самі себе, свої діла чи вчинки – Бог завжди знає істинну їхню сутність, яка має не тимчасову цінність, а вічну. «Усі путі людини чисті в її очах, але Господь зважує душі» (Притч. 16: 2) – нагадує Писання. Самолюбування, самозвеличування, марнославство, меркантильні, корисливі справи, які задовольняють і уславлюють лише власне «его», не наповнюють душу, а лише спустошують її, роблять її порожньою, ніби змарнованою для Бога.

Тож не спустошуйте власні душі! Не ізолюйтеся і не замикайтеся від Бога і від людей. Не дозволяйте гріху гордині перетворювати вашу особистість на егоїста, бо такі насправді стають безнадійно сліпими і самотніми, нещасними, бо не бачать у цьому світі нічого доброго і цінного, окрім себе. Шануйте Бога не лише вустами, а й серцем! Із щирістю, любов’ю, довірою! Поборюючи в собі гординю, ідучи назустріч нашому Небесному Отцю, ви будете почуватися набагато щасливішими і спокійнішими, адже віднайдете істинний шлях Додому, до Царства Небесного.