о.Віктор Маринчак про величезний здобуток старості
13 травня 2026
Про геронтологію – науку, що вивчає процесі старіння і досліджує його біологічні, психологічні та соціальні аспекти говорять не так часто. Між тим, за словами настоятеля нашого храму, старість є здобутком. Такий вагомий наслідок твоєї особистої історії. Ти можеш у старості озирнутись і побачити всю повноту свого життя. Споглядаєш зовсім інакше, ніж в молодості, й твій погляд дає зрозуміти, де були твої помилки, падіння, недоліки. Там твої поразки та гріхи. Публікуємо уривок із книги «Досвід навернення» про о.Віктора Маринчака, де він ділиться своїми думками про важливі питання життя людини.
Нагадуємо, шо книгу "Досвід навернення" можна придбати в нашому храмі, або замовити при необхідності через "Нову пошту".
- Давайте поговоримо про старість. Коли у людини вона починається. Чи відчуваєте Ви старість?
- Я би сказав, що приходить старіння. Якісь речі стають важкими, незначущими, нецікавими. Взагалі рух старої людини стає більш повільним. Вона через це витрачає більше часу, ніж молоді, які все роблять швидко. В одиницю часу літня людина робить менше, тому він для неї скорочується. Само собою, приходять хвороби, немочі, болі, якісь хронічні речі. Це і є процес старіння. Послаблення організму, бажань і потягів. Послаблення можливостей, уповільнення ритму життя та таке інше. Що стосується психології, то я себе в свої роки старим абсолютно не відчуваю. Як не дивно, навпаки. Можливо, це теж старість, але років двадцять п’ять тому, коли мені було за п’ятдесят з гаком, я більш безнадійно дивився на життя. Більше бачив у ньому негативу і, коли я вже припинив просити про смерть, то думав, добре, що мені недовго вже лишилось споглядати весь цей безлад. Тепер я на це так не дивлюсь. Можливо, так починається зрілість.
Григорій Померанц казав, що старість — це дуже цікава штука. З одного боку, все вперше. А по-друге, там є різні періоди. Є молодість, юність, дитинство старості, є її зрілість. Поки всієї повноти старості я не відчув, тому перебуваю в її дитинстві. Втім, я ніколи не хотів бути молодшим, ніж є зараз. Не можу сказати, що мені комфортна в моєму становищі, віці чи обставинах існування, але я дуже ціную те, до чого я дійшов сам, своїм розумом і досвідом. Все таки я набагато більше знаю, пережив, пам’ятаю, усвідомлюю, розумію, ніж навіть п’ять-шість років тому. Набагато менше ми знали до Євромайдану і війни. У нас дуже тяжкий, гіркий, сумний досвід, починаючи з початку Революції гідності, але він надзвичайно цінний. Без нього ми не були б собою. Людина не може відокремити себе від свого досвіду. І його зростання - це дуже значуща річ, яка нас робить, якщо не зрілими, то у всякому разі досвідченими. Якщо би Бог дав ще й мудрість! Є такий жарт: мудрий ні коли не потрапить в обставини, з яких розумний блискуче виплутається. Мудра людина - спокійна, урівноважена, впевнена і обережна. Вона береже те, що є і має навколо себе. Зрештою, на різкі й неврівноважені кроки вона так просто не піде, ні в якому разі.
- Як внутрішньо людина змінюється в старості? Можна до неї якось підготуватись?
- Я думаю, що підготуватись неможливо. Нещодавно стосовно цього у мене була цікава розмова. В юності, коли мені було 17 років, я вперше побачив виставу на двох з Плятом і Орловою «Милый лжец, милый обманщик» - п’єсу про Бернарда Шоу. Там цікаво розповідається особливо про другу половину життя письменника, де він доживає до старості. Я був у захваті обидва рази, коли дивився. Тоді думав: як я заздрю його старості. Поділився своїми роздумами з друзями в 17 років. Вони покрутили пальцями біля скроні, бо вважали мене дурисвітом. Тепер я розумію, що ця вистава готувала мене за п’ятдесят з гаком років до теперішнього стану, бо показала, що старість - це здобуток. Такий вагомий наслідок твоєї особистої історії. Ти можеш у старості озирнутись і побачити всю повноту свого життя. Споглядаєш зовсім інакше, ніж в молодості, й твій погляд дає зрозуміти, де були твої помилки, падіння, недоліки. Там твої поразки та гріхи. І все це готувало до того, щоб ти отримав той стан і те становище, в якому наразі перебуваєш. Треба сказати, що стан і становище Бернарда Шоу в старості - це те, чому можна позаздрити безумовно. Ми маємо вершину життя. Все вже завершено, а ти ще маєш час і можливість радіти. Бути щасливим тому, що таким непростим був твій шлях, але до чогось він все ж таки при вів. Радіти наслідкам і користуватися досвідом. Він не є те, чим можна, так би мовити, користуватись у розумінні практичному. Але він для тебе дуже важливий і дуже значущий. Важко ним поділитись, бо він так чи інакше завжди унікальний. Втім, відчути його набування та поступове зростання, зрозуміти, що ти не завершений і принципово не завершуваний, як казав Михайло Бахтін, — це не ймовірне відчуття. Ти маєш наслідки попереднього руху, і вони так суттєво впливають на те, що ти робиш зараз і можеш робити далі, це дає тобі небувалі переживання. Все наше життя є підготовкою до старості. Всі наші помилки для чогось були, і з часом ти розумієш, для чого вони стались. Всі наші нещастя - найдорогоцінніший, можливо, досвід, але тільки в старості ти розумієш наскільки це було важливо пережити. Часом буває необхідно втратити людину для того, щоб зрозуміти її. Таке у мене було з моїм батьком, з моїм найкращим другом. Я насправді зрозумів їх тільки втративши. Подібне, безумовно, закид мені, мій недолік, але, таким чином, це наповнює смислом навіть твою втрату. Виявляється, що твої страждання, твої хвороби чи переживання (як у мене в 16 років, коли я захворів на туберкульоз, начитавшись перед цим Ремарка, Гемінг вейя і Арчибальда Кроніна «Пам’ятник хрестоносцю», де всі помирають від туберкульозу) мають сенс. Слава Богу, я недовго хворів, але тоді продумав про життя і смерть все, що можна було продумати у тому віці. І це найбільш дорогоцінний досвід, який мені знадобився, коли я вже став священиком. Так само і теперішні мої розуміння смерті вони не такі, як в 25 років.
Був у мене епізод з моєї священицької практики. Я ховаю жінку приблизно 60-ти років, а поряд з труною сто ять батько та мати цієї померлої. Одному під 90 років, іншій — під 85. І я бачу їхнє ставлення до всього, що відбувається. Що робили діти — для мене було неважливо. Я дивився на цих батьків. Вони випромінювали спокій, тишу та відстороненість від подій. Відчувалось, що вони тримають якусь дистанцію. Начебто не з ними все це відбувається. А з іншого боку - повне розуміння всього, що здійснюється. Але вже пристрасть не захоплює, емоцій немає, повний спокій. Відчуття закономірності, неминучості, передчуття, що й ми скоро там ляжемо. Палання горя тут немає, а є, само собою, приреченість на тлі від сутності пристрасних почуттів. Тиха просвітленість. Дожити до такого стану є великим скарбом. Це вищий пілотаж. Тому старість - не дрібничка, це - величезний здобуток. Необхідно все життя готуватись до того, на решті бути готовим і здобути справжній клас. До мене якось один екстрасенс прийшов і сказав: хочете — будете жити тисячу років. По-перше, ні. А по-друге, я вам скажу: у мене одна мрія - померти вчасно. Мені для цього не потрібна тисяча років.
Із книги "Досвід навернення". Метанойя о.Віктора Маринчака. Видання можна придбати в нашому храмі або замовити через "Нову пошту".
Допомогти храму ви можете, надіславши гроші на картку через Приват24.
Приватбанк
5363 5421 1533 9765
5159 3351 0939 4102
Нагадуємо, шо книгу "Досвід навернення" можна придбати в нашому храмі, або замовити при необхідності через "Нову пошту".
- Давайте поговоримо про старість. Коли у людини вона починається. Чи відчуваєте Ви старість?
- Я би сказав, що приходить старіння. Якісь речі стають важкими, незначущими, нецікавими. Взагалі рух старої людини стає більш повільним. Вона через це витрачає більше часу, ніж молоді, які все роблять швидко. В одиницю часу літня людина робить менше, тому він для неї скорочується. Само собою, приходять хвороби, немочі, болі, якісь хронічні речі. Це і є процес старіння. Послаблення організму, бажань і потягів. Послаблення можливостей, уповільнення ритму життя та таке інше. Що стосується психології, то я себе в свої роки старим абсолютно не відчуваю. Як не дивно, навпаки. Можливо, це теж старість, але років двадцять п’ять тому, коли мені було за п’ятдесят з гаком, я більш безнадійно дивився на життя. Більше бачив у ньому негативу і, коли я вже припинив просити про смерть, то думав, добре, що мені недовго вже лишилось споглядати весь цей безлад. Тепер я на це так не дивлюсь. Можливо, так починається зрілість.
Григорій Померанц казав, що старість — це дуже цікава штука. З одного боку, все вперше. А по-друге, там є різні періоди. Є молодість, юність, дитинство старості, є її зрілість. Поки всієї повноти старості я не відчув, тому перебуваю в її дитинстві. Втім, я ніколи не хотів бути молодшим, ніж є зараз. Не можу сказати, що мені комфортна в моєму становищі, віці чи обставинах існування, але я дуже ціную те, до чого я дійшов сам, своїм розумом і досвідом. Все таки я набагато більше знаю, пережив, пам’ятаю, усвідомлюю, розумію, ніж навіть п’ять-шість років тому. Набагато менше ми знали до Євромайдану і війни. У нас дуже тяжкий, гіркий, сумний досвід, починаючи з початку Революції гідності, але він надзвичайно цінний. Без нього ми не були б собою. Людина не може відокремити себе від свого досвіду. І його зростання - це дуже значуща річ, яка нас робить, якщо не зрілими, то у всякому разі досвідченими. Якщо би Бог дав ще й мудрість! Є такий жарт: мудрий ні коли не потрапить в обставини, з яких розумний блискуче виплутається. Мудра людина - спокійна, урівноважена, впевнена і обережна. Вона береже те, що є і має навколо себе. Зрештою, на різкі й неврівноважені кроки вона так просто не піде, ні в якому разі.
- Як внутрішньо людина змінюється в старості? Можна до неї якось підготуватись?
- Я думаю, що підготуватись неможливо. Нещодавно стосовно цього у мене була цікава розмова. В юності, коли мені було 17 років, я вперше побачив виставу на двох з Плятом і Орловою «Милый лжец, милый обманщик» - п’єсу про Бернарда Шоу. Там цікаво розповідається особливо про другу половину життя письменника, де він доживає до старості. Я був у захваті обидва рази, коли дивився. Тоді думав: як я заздрю його старості. Поділився своїми роздумами з друзями в 17 років. Вони покрутили пальцями біля скроні, бо вважали мене дурисвітом. Тепер я розумію, що ця вистава готувала мене за п’ятдесят з гаком років до теперішнього стану, бо показала, що старість - це здобуток. Такий вагомий наслідок твоєї особистої історії. Ти можеш у старості озирнутись і побачити всю повноту свого життя. Споглядаєш зовсім інакше, ніж в молодості, й твій погляд дає зрозуміти, де були твої помилки, падіння, недоліки. Там твої поразки та гріхи. І все це готувало до того, щоб ти отримав той стан і те становище, в якому наразі перебуваєш. Треба сказати, що стан і становище Бернарда Шоу в старості - це те, чому можна позаздрити безумовно. Ми маємо вершину життя. Все вже завершено, а ти ще маєш час і можливість радіти. Бути щасливим тому, що таким непростим був твій шлях, але до чогось він все ж таки при вів. Радіти наслідкам і користуватися досвідом. Він не є те, чим можна, так би мовити, користуватись у розумінні практичному. Але він для тебе дуже важливий і дуже значущий. Важко ним поділитись, бо він так чи інакше завжди унікальний. Втім, відчути його набування та поступове зростання, зрозуміти, що ти не завершений і принципово не завершуваний, як казав Михайло Бахтін, — це не ймовірне відчуття. Ти маєш наслідки попереднього руху, і вони так суттєво впливають на те, що ти робиш зараз і можеш робити далі, це дає тобі небувалі переживання. Все наше життя є підготовкою до старості. Всі наші помилки для чогось були, і з часом ти розумієш, для чого вони стались. Всі наші нещастя - найдорогоцінніший, можливо, досвід, але тільки в старості ти розумієш наскільки це було важливо пережити. Часом буває необхідно втратити людину для того, щоб зрозуміти її. Таке у мене було з моїм батьком, з моїм найкращим другом. Я насправді зрозумів їх тільки втративши. Подібне, безумовно, закид мені, мій недолік, але, таким чином, це наповнює смислом навіть твою втрату. Виявляється, що твої страждання, твої хвороби чи переживання (як у мене в 16 років, коли я захворів на туберкульоз, начитавшись перед цим Ремарка, Гемінг вейя і Арчибальда Кроніна «Пам’ятник хрестоносцю», де всі помирають від туберкульозу) мають сенс. Слава Богу, я недовго хворів, але тоді продумав про життя і смерть все, що можна було продумати у тому віці. І це найбільш дорогоцінний досвід, який мені знадобився, коли я вже став священиком. Так само і теперішні мої розуміння смерті вони не такі, як в 25 років.
Був у мене епізод з моєї священицької практики. Я ховаю жінку приблизно 60-ти років, а поряд з труною сто ять батько та мати цієї померлої. Одному під 90 років, іншій — під 85. І я бачу їхнє ставлення до всього, що відбувається. Що робили діти — для мене було неважливо. Я дивився на цих батьків. Вони випромінювали спокій, тишу та відстороненість від подій. Відчувалось, що вони тримають якусь дистанцію. Начебто не з ними все це відбувається. А з іншого боку - повне розуміння всього, що здійснюється. Але вже пристрасть не захоплює, емоцій немає, повний спокій. Відчуття закономірності, неминучості, передчуття, що й ми скоро там ляжемо. Палання горя тут немає, а є, само собою, приреченість на тлі від сутності пристрасних почуттів. Тиха просвітленість. Дожити до такого стану є великим скарбом. Це вищий пілотаж. Тому старість - не дрібничка, це - величезний здобуток. Необхідно все життя готуватись до того, на решті бути готовим і здобути справжній клас. До мене якось один екстрасенс прийшов і сказав: хочете — будете жити тисячу років. По-перше, ні. А по-друге, я вам скажу: у мене одна мрія - померти вчасно. Мені для цього не потрібна тисяча років.
Із книги "Досвід навернення". Метанойя о.Віктора Маринчака. Видання можна придбати в нашому храмі або замовити через "Нову пошту".
Допомогти храму ви можете, надіславши гроші на картку через Приват24.
Приватбанк
5363 5421 1533 9765
5159 3351 0939 4102
Електронна пошта