Гріх осуду та його наслідки

08 січня 2024
Гріх осуду вважається одним з найбільш душегубних і небезпечних для християнина. Про його неприпустимість писали всі святі отці Церкви, її подвижники і вчителі з самого початку християнської історії, оскільки Євангеліє ясно та багаторазово попереджає нас про це.
 
Саме із засудження починається з пустослів'я: «Кажу бо вам: За кожне пусте слово, яке скажуть люди, – дадуть відповідь судного дня за нього. Бо за словами твоїми будеш виправданий і за словами твоїми будеш засуджений." (Мф. 12, 36-37). Справді, вчасно й у справі сказане слово, приправлене милістю і любов'ю, може творити чудеса, надихнути людину, втішити її в скорботі, надати їй сили, відродити її до нового життя. Але слово може бути і руйнівним, що калічить, що вбиває ...

Один з типових прикладів осуду даний Христом у Нагірній проповіді: «А Я вам кажу, що кожен, хто гнівається на брата свого даремно, підпадає вже судові. А хто скаже на брата свого: рака, підпадає верховному судові, а хто скаже дурний, підпадає геєнні огненній». (Мф. 5, 22).

Цікаво відзначити, що в давніх списках Євангелій зовсім не знаходиться слово «даремно»: воно з'являється пізніше, ближче до середніх століть. Можливо, для уточнення і деякого роз'яснення, що гнів може бути і виправданий, як, наприклад, можна прочитати у апостола Павла: «Гніваючись, не грішіть, сонце нехай не заходить у гніві вашому» (Еф. 4, 26). Однак, за слабкості і пристрасті своє кожен може і виправдати себе в тому, що вже його-то гнів в даний момент не даремний ... Але чи варто? Адже саме в такому стані найчастіше виходить і марнослав'я, і ​​осудження ближнього, хай навіть він був неправий і згрішив перед нами.

Насправді Євангеліє ставить перед нами планку на запаморочливій висоті: не гніватися зовсім, не пустословити і, отже, не засуджувати, і навіть просто ... не судити. «Не судіть, і не будете судимі; не засуджуйте, і не будете засуджені; прощайте, то простять і вам» (Лк. 6, 37; Мт. 7, 1). Але як же це можливо взагалі - не судити? Можливо, це було доступно тільки великим святим, серця яких сповнювалися нескінченною любов'ю до всякого грішника, і разом з тим їм самим дано було бачити передусім свою власну недосконалість і занепалий стан перед Богом, на тлі якого гріхи інших людей здавалися їм сущими дрібницями? «Одного разу в скиту було зібрання з нагоди падіння одного брата. Отці говорили, авва Піоро мовчав. Потім він встав і вийшов, взяв торбу, наповнив її піском і став носити на своїх плечах. Насипав також трохи піску в кошик і став носити її перед собою. Отці запитали його: «Що б це значило?» Він сказав: «Ця сумка, в якій багато піску, означає мої гріхи. Багато їх, але я залишив їх позаду себе, щоб не плакати про них. А ось це - трішки гріхів брата мого, вони спереду в мене, я міркую про них і засуджую брата»(Отечник, 640). Але це - стан досконалості, це чеснота божественного смирення, що перевищує природні людські здібності!

І проте, до цієї досконалості кличе нас всіх Христос (Мф. 6, 48). Не варто міркувати собі, що це явно недосяжне для нас, слабких, недбайливих і грішних, що живуть в мирській метушні і несучих по життю власний хрест. Відповідь на це також дано в Євангелії: «Вірний у малому і в великому вірний; а невірний в малому невірний і багато в чому» (Лк. 16, 10). Тобто, якщо збережемо вірність, починаючи з малого, Господь Сам нам дасть більше (див. притчу про таланти у Мт. 25, 21). А це мале виражено в «золотому правилі» Письма: «Отже, в усьому, як хочете, щоб з вами чинили люди, так чиніть і ви з ними, бо в цьому Закон і пророки» (Мф. 7, 12). І оскільки ніхто з нас не може жити без оцінок, - інакше як християнину «ухилятися від зла і творити благо» (Пс. 33, 15) або «все випробовувати, доброго триматися» (1 Фес. 5, 21), - але оцінки наші щодо поведінки оточуючих можуть бути вельми приблизними, неточними або зовсім невірними, то тут і треба виходити з цього «золотого правила» у ставленні до ближніх. Тобто немає простої заборони - «не судіть», - а є важливе доповнення до цього: «Бо яким судом судите, таким і будете судимі, і якою мірою міряєте, такою й вам будуть міряти» (Мф. 7, 2). Апостол Яків з цього приводу зауважує: «Бо суд без милості не додав милості; милість звеличується над судом» (Як. 2, 13). І Сам же Христос закликає засуджуючих Його і ворогуючих з Ним іудеїв: «Не судіть по зовнішності, але судіть судом праведним» (Ін. 7, 24). Ось, тільки такий суд і має цінність – що відкидає гріх, але милує і прощає грішника. Суд любові і ласки - бо тільки такий суд і може бути по-справжньому правосудним, - неупередженим і не поверховим, не по зовнішності. В іншому випадку всякий суд веде до засудження, оскільки засудження - це якраз суд без милості і без любові, він завжди пристрасний, і до нього неодмінно домішується особиста неприязнь.

 Як зауважив авва Дорофей, «Інша ж справа лихословити або засуджувати, інше осуджувати і інша принижувати. Засуджувати - означає сказати про когось: такий-то збрехав, або розгнівався, або впав у блуд, або (зробив) що-небудь подібне. Ось такий лихословив (брата), тобто сказав упереджено про його гріхи. А осуджувати - означає сказати: такий-то брехун, гнівливий, блудник. Ось цей осудив саме стан його душі, виголосив вирок про все його життя, кажучи, що він такий-то, і засудив його, як такого, а це тяжкий гріх. Бо інше сказати: «він розгнівався», і інше сказати: «він гнівливий», і, як я сказав, вимовити (таким чином) вирок про все його життя». Можна додати, що навіть і в цьому випадку одні і ті ж слова «він гнівливий» можна вимовити по-різному ... «Він гнівливий!!» - говорячи з внутрішньою неприязню, це буде в точності засудженням за преп. Дорофеєм, але в той же час: «він гнівливий ... Боже, допоможи йому» - якщо йдеться з жалем і співчуттям, без найменшого збурення, то це, звичайно, осудженням не є, оскільки сказане може відноситись до добре відомої людини з помічаємими багатьма його слабкостями.

Втім, і тут іноді може бути пастка. Преп. Іоанн Ліствичник пише: «Почувши, що деякі лихословлять ближніх, я заборонив їм; діячі ж цього зла в вибачення відповідали, що вони роблять це з любові і піклування про злословимого. Але я сказав їм: «Залиште таку любов, щоб не виявилося неправдивим сказане:«Хто таємно зводить наклепи на ближнього свого - цього я вижену геть ... »(Пс. 100, 5). Якщо ти істинно любиш ближнього, як кажеш, то не висміюй його, а молися за нього таємно, бо цей образ любові приємний Богові. Станеш остерігатися осуджувати тих хто грішить, якщо завжди будеш пам'ятати, що Юда був у соборі учнів Христових, а розбійник в числі вбивць; але в одну мить сталася з ними дивовижна зміна» (Ліствиця 10, 4).
Від осуду слід відрізняти викриття. За зовнішньою формою вони можуть бути дуже подібні, за внутрішніми мотивами, змісту та результативності - абсолютно різними, навіть протилежними. «Якщо згрішить твій брат, піди і викрий між тобою і ним одним ...» (Мф. 18, 15). І викриваючий, і осуджуючий виходять з бачення недоліків в ближньому. Але той, хто засуджує, в кращому випадку констатує сам голий факт недоліку людини, роблячи це з неприязню до нього. Викриваючий ж робить це виключно з духовних спонукань, не шукаючи при цьому своєї власної волі, а бажаючи ближньому тільки добра і блага від Господа.

Пророки Старого Завіту викривали царів ізраїльських або весь народ за нехтування заповідей Божих, за ідолопоклонство, твердосердя і т.д. Пророк Натан викрив царя Давида за перелюб з Вирсавією, чим викликав каяття Давида. Викриття може служити для виправлення людини, воно сприяє зціленню і відродження грішника, хоча і не завжди, оскільки багато чого залежить і від самого стану його душі та напрямку його волі. 
 
Допомогти храму ви можете, надіславши гроші на картку через Приват24.

Приватбанк
 4149 6293 1322 1459

4149 4390 0091 7074


або
5169 3305 1630 1279
РГ ХРАМ СВЯТОГО ІОАНА БОГОСЛОВА