Чому Бог сходить у цей окупований ворогом світ фактично потайки, під маскою, і, маючи на меті подолати диявола, засновує тут щось схоже на таємне товариство? Чому не приходить у силі, не виступає відкрито? Чи означає це, що Він не достатньо могутній? Ну, християни й очікують на Його пришестя у силі, ...

На шляху до Великого посту варто нагадати, що прощати – це передусім давати можливість ближнім, які завинили, зрозуміти свою провину, покаятися та стати кращими. Прощати – це перестати бути заручником образ, вилікувати хронічний душевний біль і зробити висновки з помилок минулого.

Великий піст – час для душевного подвигу, для покаяння. І щоби допомогти нам в духовній дорозі Святої Чотиридесятниці, Церква за кілька тижнів до її початку готує нас до цієї особливої подорожі, подає численні приклади духовних перемог, служіння, милосердя. Це знаходить відображення і в богослужбових особливостях.

Дуже часто, коли ми бачимо поряд з іменами святих російські топоніми, виникає хибна думка, що вони належать до історії північного сусіда. Але, як правило, йдеться про українських подвижників, яких насильно заслали, змусили, схилили обставинами та церковною дисципліною перебувати в росії. Там вони не тільки творили подвиги праведності, але й чинили спротив імперії. Серед таких мучеників був святитель Арсеній (Мацієвич), митрополит Ростовський, якого церква вшановує 28 лютого.

Ніщо так не наближає нас до Бога, як смирення і щире покаяння, і ніщо так не віддаляє від Небесного Отця, як гординя та зверхність. Ні статус у суспільстві, ні статки людини для Творця не мають значення, бо для Нього всі ми – рівні, всі ми – Його діти, яких Він любить. Спаситель застерігає людину від гордині у серці, яка, наче ракова пухлина, полонить душу й провокує чинити інші гріхи та піддаватися пристрастям.

Попри різноманітні обставини і випробування, якими сповнене наше земне життя, ми маємо твердо і невідступно стояти на боці правди, чітко відділяючи її від брехні й омани, розрізняючи добро і зло, світло і темряву, Бога і диявола. Нема між цими поняттями та реаліями, які за ними стоять, ніякого «спілкування», взаємності, спільності, ...

25 лютого за новоюліанським календарем Церква вшановує святителя Тарасія, архієпископа Константинопольського. Цього подвижника віри не часто згадують, хоч він вів суворе аскетичне життя і правив кафедрою 22 роки. Всі свої статки владика Тарасій витратив на богоугодні справи, харчуючи і доглядаючи людей похилого віку, жебраків, сиріт та вдів, а на Великдень влаштовував для них трапезу, на якій сам прислуговував.

Найбільшого з праведників Іоана Хрестителя Церква протягом року вшановує неодноразово. В трагічний для українського народу день 24 лютого згадуються події, які увійшли в історію як перше і друге знайдення голови Предтечі. Коли вбивство пророка покривавило бенкет Ірода, учні святого поховали його гідне пошани тіло (Мф. 14:11). Тим часом як главу Хрестителя на таці тиран підніс безсоромній Іродіаді, і та веліла закопати її в землю в негідному місці поблизу палацу Ірода в Махеронті.

У загальнонаціональний день молитви 24 лютого 2025 року в Іоано-Богословському храмі ПЦУ міста Харкова відбувся молебень за Україну. Капелани, керівництво області і міста, військовослужбовці й громадські активісти соборно піднесли молитву до Бога за Перемогу і справедливий мир та подякували Силам Оборони за захист країни. По завершенні служби разом всі заспівали духовний гімн «Боже Великий, Єдиний» та поклали квіти до меморіалу загиблим Героям.

У лютому 2022 року, коли в повітрі вже вітав запах повномасштабної війни, у Харків приїздило багато іноземних журналістів. Медійники провідних ЗМІ шукали відповіді на актуальні питання і зустрічались з відомими харківцями. Часто вони тоді брали інтерв’ю й у настоятеля Іоано-Богословського храму. Сьогодні хочемо нагадати вам сюжет американського агентства «Аssociated Press», де о.Віктор Маринчак пояснював світовій спільноті, чому ми будемо стояти до кінця.

«Три роки тому нас рятували елементарні речі, які ми робили один одному. Попереду важкий час і наше завдання допомагати іншим: комусь треба хліба, іншому доброго слова, а декого потрібно обійняти, щоб людина могла поплакати на твоєму плечі. Суд Божий може бути суворим, але є Шлях і дуже проста Істина, яким чином здобути спасіння», - із проповіді в неділю про Страшний Суд о.Віктора Маринчака.

В нас є кілька миттєвостей, щоб зробити щось безмежно просте. Зробімо ж, і нехай Боже благословення буде з кожним, хто щось зробить: не просто трохи, а стільки, скільки можливо, щоб інша людина залишилася живою, щоб вона могла дихати, а не пропасти.