9 листопада Церква вшановує пам'ять преподобного Онисифора сповідника, який жив в Київських печерах і прославився своїм подвижництвом. Існує розповідь про чудову подію, що сталася в роки ігуменства святого Пимена. Її умовно прийнято називати «Словом про Онисифора». Вона відбулась на завершенні його прославленого житія. При преподобному ігумені Пимені святий Онисифор був ...

Страждання завжди залишаються, минулий досвід нікуди не дівається, гріх неможливо виправдати, але ми можемо приймати випробування як виклики, що допомагають духовному зростанню. Християнство складається з питань не «За що?», а «Для чого?». Віра, моральні цінності, любов і жертовність є сенсовою відповіддю на сакраментальний запит «Навіщо?».

8 листопада за новоюліанським календарем Церква відзначає день Собору Архістратига Михаїла та інших Небесних Сил безтілесних. Час згадати верховного воєначальника Божих слуг, до якого у християн особливе ставлення.

Напередодні свята Небесних Сил безплотних, яке відзначаєьтся 8 листопада, варто докладно поговорити про ангелів. На основі ангелології, представленої у Святому Письмі, у Переданні і в навчанні Вселенської Церкви спробуємо викласти головні богословські думки з цього питання.

Звернемо увагу на одне важливе, але часом небезпечне відчуття, яке особливо загострилося у багатьох українців з початком цієї війни, внаслідок тяжких життєвих випробувань і сильних душевних переживань. Йдеться про надмірне почуття провини, яке насправді може зруйнувати впевненість людини, надломити її духовні сили, буквально, «з՚їсти» зсередини.

Чимало українських подвижників присвятила частину свого життя поширенню та укріпленню православної віри серед народів Сибіру. Робили вони це з різних причин. Часто їх туди засилали примусом. Інколи мандрувати в далекі краї спонукав подвиг віри. Однією з видатних постатей такої долі був святитель Павло (Конюшкевич) Тобольський, пам’ять якого Православна церква вшановує 4 листопада. Його життєвий шлях вартий того, щоб нащадки не забували, яких великих людей народжувала українська земля.

В умовах повномасштабної війни питання: «Як нам любити своїх ворогів?» для багатьох українців стає каменем спотикання. Із досвіду ми знаємо, що часом ворог являє себе гірше, ніж язичники та митарі. Вони були відкинуті Спасителем в кромішню темряву, де «плач і скрегіт зубів». Про наслідування Христа та ставлення до ворогів віруючої людини дивіться у недільній проповіді о.Віктора Маринчака.

«З цим важко змиритись, але духовна зрілість наступає тоді, коли ти зможеш сказати: «За все, що Ти посилаєш мені, - Слава Тобі». Найбільші страждання та найгірші втрати виявляються найкращими вчителями. Вони настільки розкривають світ і глибини твоєї душі, що минають роки й ти розумієш, скільки всього тобі було дано», - із суботньої проповіді о.Віктора Маринчака.

Є у Святому Письмі слова, які богослови називають золотим правилом. Вони всім відомі, їх часто повторюють, намагаються тлумачити, шукати в них багатошарові сенси, але від того ці євангельські рядки не стають менш актуальними та значущими. Здавалось би, все просто та зрозуміло, втім завжди в них відкриваються нові грані буття: «І ...

Церква шанує шлюб чоловіка і жінки так високо, що розглядає його як Таїнство. А кожне Таїнство звершується з Божою присутністю, освячується Його благодаттю і винагороджується дарами Святого Духа. У Таїнстві вінчання дві людини Сам Господь об’єднує в єдине ціле, а «Що Бог з’єднав, того людина нехай не розлучає» (Мф. 19: 6).

Ми знаємо про численні чудеса, які звершував Ісус Христос під час Свого земного життя. Про одне із них – воскрешення померлого сина наїнської вдовиці – ми чуємо в Святому Письмі. Над чим спонукає нас задуматися це євангельське свідчення? Безперечно, що для тієї вдови втрата єдиної дитини – страшне горе. Але ...

Спокуса означає внутрішній вплив, тоді як випробування - це зовнішня дія. Одне та друге зрештою може привести для духовного зростання. Важливо, як ми реагуємо на зовнішні подразники. Чи можемо протистояти навалі негативу, наскільки здатні не впускати всередину себе зло, агресію, руйнівні сили темряви?