Неодноразово Євангеліє попереджає про те, що нас буде засуджено, і про те, як ми можемо спастися та Божим милосердям врятуватись. В одному місці Господь говорить: «Не кожний, хто промовляє до мене: Господи, Господи! – ввійде в Царство Небесне…». Деякі прийдуть і скажуть: Чи не ламали ми хліб у дворах храму Твого? Чи ми не молились, чи не оспівували славу Твою?... І я скажу їм: Відійдіть від мене, ви, що чините беззаконня!

Якщо ми підемо з цього життя і не встигнемо нічого сказати близьким наостанок, то наші рідні не повинні сумувати. Ми вже висловили один одному все своїм життям. Ніяке слово не перевершить того, що пройшло перед твоїми очима. Коли люди покидають цей світ їм відкривається все. Про досвід втрат, підстави для нашої надії та просвітлення ставлення до тих, хто пішов дивіться у проповіді в поминальну суботу о.Віктора Маринчака.

9 березня – день народження Тараса Шевченка і можна з впевненістю сказати, що побожні батьки українського генія назвали майбутнього українського пророка на честь святителя Тарасія, архієпископа Константинопольського. Про цього святого не часто згадують, але його життя достойно того, щоб ми трохи розповіли про нього в Тарасів день.

«Бог гордим противиться, а смиренним подає благодать» (Яків 4:6). Такими словами звертається апостол Яків у своєму посланні до вірних. Цю думку дублює апостол Петро у своєму першому посланні. Вона вкрай важлива. Ми можемо зробити Бога своїм противником, якщо ми горді, або отримати милість Господню, коли перебуваємо в стані смирення. Але чому Бог любить смиренних і відкидає гордих?

У неділю 10 березня 2024 року одразу після Літургії в Іоано-Богословському храмі ПЦУ відбудеться історико-церковні читання під назвою «Броня праведності». Будемо говорити про духовній та збройний спротив ворогу минулих часів. З тематичними доповідями виступлять військові капелани та наші парафіяни. Зібрано дуже багато унікального матеріалу. Запрошуємо всіх приєднатись до цікавої дискусії. Початок о 12 годині.

У нас немає алібі в бутті щодо минулого. Ми вже зробили непоправні помилки, піддалися своїм спокусам, зазнали найжахливіших падінь та впали в безодню власних пороків. Вже звучать перед нами в усій повноті слова: «Несподівано суддя прийде і вчинки кожного виявляться». Але ми знаємо на Кого сподіватись.

Найближча субота 9 березня – поминальна. Напередодні м'ясопусної неділі, яка в церковному календарі називається про Страшний суд, ми будемо згадувати всіх від віку спочилих православних християн – отців, братів і сестер наших. Війна принесла багато смертей, як серед військових, так й мирних громадян. Ми переживаємо час втрат і страждань, який ...

Нинішній час вимагає від нас вільних вчинків і свободи вибору, а передусім того, щоб ми брали на себе відповідальність. Ніхто не застрахований від помилок, але в прірві нещасть, падінь і страждання у нас завжди залишається надія. Про підґрунтя нашого покаянного шляху за два тижні до початку Великого посту у проповіді настоятеля Іоано-Богословського храму ПЦУ о.Віктора Маринчака.

Далеко не кожен батько готовий взяти та половину свого добра просто так віддати юнаку на його волю. Він це робить тому, що поважає свободу людини і сприяє реалізації вільного вибору. Цим вчинком батько із притчі про блудного сина примушує того взяти відповідальність за свою долю, бо свобода без відповідальності це тільки сваволя. Молодший син схаменувся і повертається до джерела життя. Про наш вибір на шляху спасіння дивіться у недільній проповіді о.Віктора Маринчака.

У неділю будемо читати одну з найвідоміших притч серед тих, що ми зустрічаємо в Євангелії. Її дуже люблять як дорослі, так і малі. В історії про блудного сина євангеліст Лука дуже влучно описав шлях падіння та воскресіння людини. Проте, ця притча не стільки про гріх, скільки про любов. Йдеться передусім ...

Якщо ми прагнемо бути з Богом як осередком всіх наших цінностей, то повинні віддавати все, що маємо: свою працю, творчість, натхнення, здатність любити. Віддавати світові та людям, які створені Богом, і через це Йому. Після смерті кожен з нас повстає в усій повноті своєї долі. Все дрібне й незначуще відпадає. Залишається головне: як, чим і заради чого жила людина? Притча про вдовину лепту актуалізує питання, на які ми всі разом шукаємо відповіді.

Кожен християнин погодиться, що духовне здоров’я людини прямо пропорційне його любові до Бога. Але любов людини до Бога за своєю природою дуже великою мірою, а часто й цілковито, є Любов’ю-потребою. Це стає очевидним, коли ми благаємо прощення наших гріхів або підтримки в наших терпіннях.