У житті кожної людини є моменти, які визначають її подальшу долю. Піднесення духу, хвилинка слави, втрати найближчих, іскра кохання, героїчні вчинки, - все це є миттєвостями, що кардинально змінюють буття та перевертають догори дриґом весь попередній досвід.

15 лютого вшановується Віленська чудотворна ікона Божої Матері, яка була перенесена у Вільно в 1495 році та названа за її місцезнаходженням у нинішній литовській столиці. За переказами вона є однією з найдавніших ікон, що написані за життя Богородиці євангелістом Лукою і перенесених до Константинополя з Палестини (звідси зустрічаються також найменування Віленської ікони «Єрусалимська» або «Царгородська»).

14 лютого ПЦУ згадує про 12 греків будівничих соборної Успенської церкви Києво-Печерської Лаври, яка поступово повертається до служіння українському народові. Як відомо, чудова Лавра була влаштована Божим Промислом за молитвами первоначальників Печерської обителі – преподобних Антонія і Феодосія, але будували і розписували її побожні грекі, про яких йдеться в нашому ...

Щороку 14-го лютого у багатьох країнах світу відзначають «День святого Валентина», який присвячений «усім закоханим». Останніми роками українці також активно долучаються до цього святкування: купують і вручають одне одному подарунки або ж «валентинки», прикрашають громадські заклади червоною і рожевою атрибутикою. Та чи справді святий Валентин має стосунок до цієї поширеної традиції та є тим самим «покровителем закоханих», як прийнято вважати?

Ми часто перебуваємо в стані, коли хотіли би не бачити, не чути і не знати, бо так спокійніше. Але, щоб осягнути ту глибину, яка стає за тими подіями, що ми переживаємо, провидіння Господнє вимагає від нас іншого. Важко бачити щось, коли втрачаєш найдорожче, коли свіжа земля на могилі чи коли від немовляти лишається тільки попіл, а воно було в обіймах мами. Втім, Бог вимагає: «Іди і дивись!». Що ми можемо протиставити смерті - дивіться у недільній проповіді о.Віктора Маринчака.

Кожна неділя в Літургійному календарі є повторенням Пасхи – святкуванням перемоги Ісуса над дияволом, Життя над смертю і тлінням. Відтак кожен Євангельський уривок є свідченням того, як нове життя, яке Ісус приносить у світ, знаходить свій відгук або спротив у серцях окремих людей; розповіддю про те, як мале зерно Божого ...

Час від часу історія ставить нас в таке становище, коли ми не можемо ухилитися від неминучого вибору: служити Богу або мамоні. Рано чи пізно кожен з нас стає перед ним, бо у той світ людина нічого не може з собою взяти. Перед лицем смерті варто замислитись, з чим ми наблизимось до Господа? Про багатства, що ведуть нас до спасіння дивіться у суботній проповіді о.Віктора Маринчака.

Кожна людина на цій землі потребує місця, в якому вона відчуває себе захищеною і спокійною, не боїться осуду і може ділитися сокровенними думками та переживаннями. Родина – це і є те тихе пристановище, до якого можна повернутися під час життєвої бурі, а запорукою міцних і благотворних стосунків між рідними є любов. Під час війни ці азбучні істини відчуваються особливо гостро.

Діалектика життя воєнного часу свідчить, що бути реалістами і водночас сподіватися на чудо не є протиріччям. Натомість не бачити очевидних речей, перебувати в ілюзіях та сприймати світ через «рожеві окуляри», як для окремої людини, так й для суспільства в цілому, буває вкрай небезпечно. Кожен з нас через гріх перебуває у ...

«Віруюча людина завжди є учасником постійної боротьби з сатанинськими силами. Тут не може бути спокою та відпочинку. Відбиватись від влади сил темряви – це, можливо, наше найістотніше покликання. Не вийде бути спостерігачем. Або ти учасник боротьби і можеш загинути, або перестаєш чинити опір та перетворюєшся у безсловесну жертву», - о.Віктор Маринчак.

Чи слід під час сповіді пояснювати причини гріхів? Ні, цього робити не потрібно. Причина всіх гріхів у сутності є одна – віддалення від Бога, порушення Його істинних законів і заповідей. Всі інші причини, які деталізує людина, пояснюючи ту чи іншу конкретну ситуацію, є наслідком тієї головної першопричини і не є настільки важливими для Таїнства Сповіді, для справжнього покаяння.

На престолі нашого храму лежіть антимінс, який спеціально наданий Івано-Богословській церкві митрополитом Київським та всієї України Епіфанієм. Без цієї святині не може звершуватись жодна Літургія. Про те, що таке антимінс читайте у нашому матеріалі.