Ви – сіль землі. Наскільки ця метафора точна, безапеляційна, унікальна. Як влучно Господь наш Ісус Христос підібрав під час Своєї Нагірної проповіді слова, закликаючи людей бути… сіллю цієї землі. Спершу це може здатися трохи дивним, але все стає на свої місця, коли розумієш цінність і незамінність цього елементу в природі.

Утворений Богом світ є дивним і прекрасним, сповненим добра й краси. Біблійне ставлення до життя є шанобливим і ми маємо приймати його як творіння Боже. Попри всі суперечності людина має чимало дарів, які їй дорогі та цінні, з якими вона зріднилась та становлять її багатство, але коли Господь кличе нас до Спасіння, то заради вищих цінностей ми маємо віддати все. Про сувору та вимогливу правду життя дивіться у недільній проповіді о.Віктора Маринчака.

Літні люди набувають такого ставлення до смерті, коли вона вже не являє для них нічого жахливого. Всі мученики, які відходили до вічного життя, в останню мить разом з праведним Симеоном могли сказати: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико…». Зберігаючи вірність любові, кожен раз ми згадуємо цю молитву, коли ховаємо наших Героїв. Про звершення свого призначення на шляху Спасіння дивіться у суботній проповіді о.Віктора Маринчака.

У неділю Церква розмірковує над євангельською розповіддю про одного знатного і багатого чоловіка, який питає Христа про спадкоємство вічного життя (Лк. 18:18-27). На самому початку уривку бачимо, що Господь досить строго відповідає на звернення «Учителю благий». Виглядає навіть дивною відповідь Ісуса, адже Він справді є Богом і по праву може називатися благим. Чому? Подивимось у дзеркало.

Для чого ми відзначаємо певні дати, ювілеї, річниці? Адже час спливає, й усе – «суєта суєт», як писав Екклезiаст. Наше життя проходить, як клубок ниток, з року в рік розмотуючись, залишаючи за собою довгу тятиву, яку ніхто назад вже не змотає. Але щоб наше життя не було марним, ми повинні озиратися й аналізувати: що втратили, а чого набули, що спрямували на добро. Тому й виокремлюємо певні символічні відтинки часу ми для того, щоби «з відстані» поглянути на пройдений шлях і найперше – подякувати

Свято Стрітення Господнього – це не тільки завершення Різдвяного циклу і перший подих довгоочікуваної весни, але й відчуття зустрічі в усіх її глибинних сенсах: Старого і Нового заповітів, людини з Господом, кожного з нас зі своєю душею. Жовто-сині кольори додають особливого настрою, а освячення свічок запалює світлом надії втомлені холодом буття серця. В Іоано-Богословському храмі сьогодні було затишно, сонячно й по-справжньому святково піднесено. Стрітенська атмосфера в наших світлинах та у ва

Стрітення – це зустріч. Фактично, ми згадуємо подію зустрічі Богонемовляти на порозі Єрусалимського храму праведним старцем Симеоном. Символічно в цій події бачимо зустріч двох епох – старозавітної і новозавітної, а також зустріч людини з Господом.

Кожен з нас рано чи пізно зустрінеться з Богом. Свято Стрітення, яке Церква відзначає в п’ятницю 2 лютого, саме про цей заклик прийняти Спасителя в своєму житті. Досвід такої зустрічі дозволяє сприймати все, що відбувається як вияв Божої волі. Вона не завжди є зрозумілою, але неодмінно промислительною і благою.

Коли ми чинимо погано, коли говоримо щось неналежне, коли в нас в голові рояться темні думки або приходить на серце якесь затьмарення, ми, якщо хоч трошки просвітимося, починаємо відчувати докори совісті. Але докори совісті це ще не покаяння; можна ціле життя докоряти собі через погані вчинки та злі слова, темні ...

У п’ятницю 2 лютого двунадесяте церковне свято Стрітення Господа нашого Ісуса Христа. Воно завершує зимовий сорокоденний різдвяний цикл і є унікальним за своєю богослужбовою традицією, бо водночас присвячене прославленню Спасителя і Богородиці. Напередодні, 1 лютого, о 14.00 служимо святкову Всенічну. Більш докладно про розклад служб на цьому тижні розповідає настоятель Іоано-Богословського храму ПЦУ.

Нам часом хотілось би, щоб лише віра рухала гори і життя в світі дивним чином змінювалось найкраще, незалежно від наших дій. Тому так приваблює людей Той, хто може давати їм допомогу, зцілення, звільнення від духів зла не за заслуги, а через благодать, тобто дарма. Але Господь спрямовує не до чудодійства, а до Богоспілкування. Про ознаки нашої віри на прикладі зцілення десяти прокажених дивіться у недільній проповіді о.Віктора Маринчака.

Християнство звертається до тих, хто в стражданні, муках, розгубленості та навіть до тих, хто втрачає віру. Воно кличе не тільки тому, що там є радість, але й дивна мужність, яка обов’язково приходить до людей, що хочуть наслідувати Христа. Про долання смерті любов’ю та воскресіння наших душ дивіться у проповіді о.Віктора Маринчака в день перенесення мощей святителя Іоана Золотоустого.