Міфів навколо церковного життя існує безліч. Про деякі з них ми вже неодноразово писали, але народні забобони вкоренились настільки міцно, що час від часу їх доводиться спростовувати. Ось, наприклад, існує таке дивне повір’я, що нібито, якщо людині стало в храмі погано, то значить Бог на неї гнівається. Це неправда!

Життя звичайної людини тільки на перший погляд здається буденним, безбарвним і малопривабливим. Насправді кожна подія, зустріч, розмова може стати переломним моментом історії, яка здатна змінити чиюсь долю та надати нові сенси похмурому повсякденню. У Бога немає нічого випадкового.

Не бачити або не хотіти бачити власного гріха та через це залишатися сліпими грішниками – це є згубним для християн. Духовна сліпота, породжена гординею, самовиправданням, самозвеличенням, егоїзмом, є складною духовною хворобою. Людина, яка не бачить своїх гріхів, не розуміє глибини свого падіння. Не усвідомлює, що вона – слухняна маріонетка в руках диявола.

Як би ми цього не бажали, але прожити життя без болю, фізичного та душевного, неможливо. Це аксіома. Такою є даність цього земного тимчасового світу, подібно до того, як існують літо і зима, світло і темрява, здоров’я і хвороби. Всі ми живемо з якимсь болем. Можна жаліти себе і, виснажуючись, страждати. Можна навчитися біль терпіти і якось з ним співіснувати. А можна знайти спосіб, як цей біль полегшити й обернути на силу.

Самогубство, вчинене обдумано й свідомо, є одним із найтяжчих гріхів, бо це – різновид убивства, причому навмисного. А вбивство є порушенням шостої заповіді Божої: «Не вбивай» (Вих. 20: 13). Самогубець вбиває, тобто відбирає життя у самого себе. Це є бунтом проти Творця, Його задуму, проти природи.

Цього року день мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії для нашої громади став також і сороковинами з відходу у Вічність однієї з засновниць Іоано-Богословського храму, активної учасниці відродження українського православ’я на Харківщині й двигуном численних просвітницьких церковних заходів Ніни Немировської. Її сковородинівський дух, книги, спогади та дієва віра, надія і любов завжди перебуватимуть з нами. До вашої уваги фрагмент виступу Ніни Григорівни під час поїздки до криниці Сковор

«Давайте повернемо собі Любов. Ворог не достойний навіть ненависті і злоби та не заслуговує жодних наших почуттів. Він нагадує стихійне лихо, як сарана або чума, яку ми не ненавидимо, хоч і боремося з нею. Тим більш, коли ворог служить сатані, що й є насправді. Ми повинні йому протистояти, але при цьому зберегти Любов», - із недільної проповіді о.Віктора Маринчака.

В історії про багатого юнака, який звернувся до Христа з питанням: «Учителю Добрий, що маю зробити я доброго, щоб мати життя вічне?» (Мт. 19:16), – передусім впадає у вічі спожите Христом порівняння верблюда та голчиного вушка і те, що врешті-решт юнак попри всі свої добрі наміри не пішов слідом за Христом. Але що залишається так би мовити «поза кадром», тобто поза суспільною увагою?

«Хрест тепер є знаком перемоги: над нашими слабкостями, гріхами, безнадією, в якій ми часом перебуваємо. Хрестом ми поборюємо всі спокуси і сатанинську владу, ним захищаємось від князя світу цього та долаємо джерело всякого зла й, зрештою, саму смерть. Нам немає чого боятись!», - про життя в переможній реальності дивіться у суботній проповіді о.Віктора Маринчака.

Чесний Хрест – це найсвятіше Знамення і Символ нашої віри. Всі Святі Таїнства відбуваються закликанням Святого Духа та печаткою Хреста: Хрещення, Миропомазання, Євхаристія. Все священицькі благословення мають хрест. Святі Храми, священне начиння та облачення освячуються Святим Хрестом. Немислимо щоб служіння літургії або збори віруючих було б без печатки Чесного Хреста. ...

Чи варто боятись п’ятниці 13-го? Звичайно, що не варто. Це черговий забобон, який свідчить лише про слабкість віри і невпевненість у власних силах. Жодні цифри, як і дні тижня, місяця чи календарного року, не несуть у собі жодної «магічної сили» та не впливають на наше життя ані негативно, ані позитивно. ...

У суботу 14 вересня за новим календарем відзначаємо Воздвиження Чесного Хреста Господнього. Історики Церкви одностайно стверджують, що передусім дві події дали мотив до встановлення цього святкування: знайдення Господнього Хреста в IV ст. і його повернення з перської неволі в VII ст.