Віра – це завжди дія, що перебуває в координатах «тут і зараз», але з невідворотною спрямованістю на перспективу. «Зараз ми бачимо, наче в дзеркалі, нечітко, тоді ж побачимо віч-на-віч» (1 Кор.13:12), - попереджає нас апостол Павло. З точки зору Вічності гарний зір не означає добре бачити. Окуляри не рятують від світоглядних помилок, а видалення катаракти не запобігає викривленню спотвореної реальності.

Чи можемо ми молитися Богу без того, щоби звертатися до святих? Це питання на певному етапі воцерковлення ставить собі кожний християнин. Навіть з особистого досвіду молитви кожен з нас знає відповідь, коли ми безпосередньо звертаємося з проханнями і до Пресвятої Тройці, і окремо до Божественних Осіб. Але водночас ми точно і твердо знаємо, що молитви святих угодні Богу, що Він Сам через Писання спонукає нас молитися один за одного. Тому ми не замість Бога звертаємося до святих, але через них чи

Другий Вселенський собор – пневматологічний, бо головним предметом навчання є Святий Дух (Agion Pneumatos). Римський історик Церкви кардинал Орсі називає цей собор «Собором святих». Ніде в іншому місце не знаходимо такого скупчення святих: Григорій Нісський, Петро Севастійський, Амфілохій Іконійський, Пелагій Лаодикійський, Євлогій Едеський, Кирило Єрусалимський. Собор почався в травні 381 року в Константинополі в церкві св. Ірини в присутності імператора Феодосія. На ньому були присутні 150 уча

21 травня за новоюліанським календарем Свята Церква молитовно згадує святого імператора Костянтина Великого і його мати царицю Олену, які вшановуються в лику «рівноапостольних» за великі заслуги перед Церквою щодо поширення християнської віри. Імператор Костянтин I (Костянтин Великий) був сином цезаря, а потім і августа, Констанція I Хлора та святої рівноапостольної ...

Нерідко сьогодні ми чуємо про проблему прокрастинації – звички відкладати все на потім, накопичувати незроблені справи зі сподіванням зробити їх «коли-небудь завтра». І кожна відкладена справа, невиконана задача важким тягарем повисає на людині, аж доки повністю її не паралізує.

Ми добре розуміємо, що навколо темрява. Жахливо вдивлятись в її провалля й безодню, але у нас є Джерельця живої води і маленький ліхтарик світла, що в пітьмі сяє. Хай він дає нам можливість просвітлено дивитись вперед у майбутнє, за межі земного існування, там, де Царство Боже і життя Вічне.

Євангеліє не повідомляє нам імені жінки-самарянки, але Передання Церкви його зберегло, і ми називаємо її грецькою - Фотінія, українською - Світланою, на кельтських мовах - Фіоною, на інших західних мовах - Клер. І всі ці імена говорять нам про одне: про світло.

Іноді вся наша істота захоплена відчаєм. Відсутністю та загибеллю всього, що ти любиш і порожнечею попереду на твоєму шляху. Це природно, але той, хто читає Євангеліє рано чи пізно має розуміти, що Христос вимагає від нас надприродного. Про надію навіть в безнадійних обставинах дивіться у суботній проповіді о.Віктора Маринчака.

У цю неділю, 18 травня, відзначається день пам’яті святих отців сімох Вселенських Соборів. Ці зібрання предстоятелів і представників усіх Помісних Церков скликались для позбавлення влади єресей і затвердження істин віровчення, для встановлення правил, обов’язкових у всій Церкві, а також для вирішення питань, що мають загальноцерковну важливість.

Про апостолів першого століття із числа 70-ти нам відомо не так багато. Достеменних підтверджених історичних джерел I століття християнської доби маємо обмаль, хоч саме перші подвижники зробили колосальний внесок в розповсюджені віри. 17 травня Церкви східного обряду вшановують пам’ять святого апостола Андроніка і його вірну подругу Юнію. Святий апостол Андроник ...

Іноді трапляються зустрічі, які назавжди змінюють нашу долю. Бог торкається стражденного серця по-різному: через людей, природу, Святе Письмо, складні обставини, несподівані побачення. Раптом буденна справа може перетворитись на розмову, що здатна кардинально перевернути життя та змусити наважитись на вирішальний вибір. Сучасна людина мислення соцмереж і кліпів звикла до поверхових та ...

У нашому храмі протягом вже кількох років існує практика відокремлення таїнства сповіді від причастя. Ця традиція в православній церкві давня і осмислена богословами різних часів та країн. Проте, російська синодальна концепція обов’язкового поєднання цих двох таїнства, яка мала за мету в тому числі політичне підґрунтя, тривалий час домінувала на наших ...