У неділю Церква розмірковує над євангельською розповіддю про одного знатного і багатого чоловіка, який питає Христа про спадкоємство вічного життя (Лк. 18:18-27). На самому початку уривку бачимо, що Господь досить строго відповідає на звернення «Учителю благий». Виглядає навіть дивною відповідь Ісуса, адже Він справді є Богом і по праву може називатися благим. Чому? Подивимось у дзеркало.

Для чого ми відзначаємо певні дати, ювілеї, річниці? Адже час спливає, й усе – «суєта суєт», як писав Екклезiаст. Наше життя проходить, як клубок ниток, з року в рік розмотуючись, залишаючи за собою довгу тятиву, яку ніхто назад вже не змотає. Але щоб наше життя не було марним, ми повинні озиратися й аналізувати: що втратили, а чого набули, що спрямували на добро. Тому й виокремлюємо певні символічні відтинки часу ми для того, щоби «з відстані» поглянути на пройдений шлях і найперше – подякувати

Свято Стрітення Господнього – це не тільки завершення Різдвяного циклу і перший подих довгоочікуваної весни, але й відчуття зустрічі в усіх її глибинних сенсах: Старого і Нового заповітів, людини з Господом, кожного з нас зі своєю душею. Жовто-сині кольори додають особливого настрою, а освячення свічок запалює світлом надії втомлені холодом буття серця. В Іоано-Богословському храмі сьогодні було затишно, сонячно й по-справжньому святково піднесено. Стрітенська атмосфера в наших світлинах та у ва

За церковною традицією на свято Стрітення Господнього в храмах освячують свічки. Тому сьогодні пропонуємо вам поговорити про цей звичний для кожної віруючої людини, але в той же час глибоко змістовний предмет церковного вжитку.

Стрітення – це зустріч. Фактично, ми згадуємо подію зустрічі Богонемовляти на порозі Єрусалимського храму праведним старцем Симеоном. Символічно в цій події бачимо зустріч двох епох – старозавітної і новозавітної, а також зустріч людини з Господом.

Різдвяне коло свят завершується святом Стрітення Господнього (що грецькою зветься Іпапанте), яке ми тепер святкуємо 2 лютого, на сороковий день від Різдва Христового. В перекладі с церковнослов’янської «стрітення» - це зустріч. День стрітення - це точка у часі, де зустрілись Старий і Новий Заповіт.

Кожен з нас рано чи пізно зустрінеться з Богом. Свято Стрітення, яке Церква відзначає в п’ятницю 2 лютого, саме про цей заклик прийняти Спасителя в своєму житті. Досвід такої зустрічі дозволяє сприймати все, що відбувається як вияв Божої волі. Вона не завжди є зрозумілою, але неодмінно промислительною і благою.

Коли ми чинимо погано, коли говоримо щось неналежне, коли в нас в голові рояться темні думки або приходить на серце якесь затьмарення, ми, якщо хоч трошки просвітимося, починаємо відчувати докори совісті. Але докори совісті це ще не покаяння; можна ціле життя докоряти собі через погані вчинки та злі слова, темні ...

У п’ятницю 2 лютого двунадесяте церковне свято Стрітення Господа нашого Ісуса Христа. Воно завершує зимовий сорокоденний різдвяний цикл і є унікальним за своєю богослужбовою традицією, бо водночас присвячене прославленню Спасителя і Богородиці. Напередодні, 1 лютого, о 14.00 служимо святкову Всенічну. Більш докладно про розклад служб на цьому тижні розповідає настоятель Іоано-Богословського храму ПЦУ.

30 січня Церква вшановує Трьох Святителів Вселенської Церкви — Василія Великого, Григорія Богослова та Іоана Золотоустого . Це свято ми можемо назвати таким, що подолало розбрат, припинило ворожнечу. Згідно із Святим Переданням, поштовхом до встановлення його була велика суперечка у другій половині XI ст.

Нам часом хотілось би, щоб лише віра рухала гори і життя в світі дивним чином змінювалось найкраще, незалежно від наших дій. Тому так приваблює людей Той, хто може давати їм допомогу, зцілення, звільнення від духів зла не за заслуги, а через благодать, тобто дарма. Але Господь спрямовує не до чудодійства, а до Богоспілкування. Про ознаки нашої віри на прикладі зцілення десяти прокажених дивіться у недільній проповіді о.Віктора Маринчака.

Християнство звертається до тих, хто в стражданні, муках, розгубленості та навіть до тих, хто втрачає віру. Воно кличе не тільки тому, що там є радість, але й дивна мужність, яка обов’язково приходить до людей, що хочуть наслідувати Христа. Про долання смерті любов’ю та воскресіння наших душ дивіться у проповіді о.Віктора Маринчака в день перенесення мощей святителя Іоана Золотоустого.